В одному селі жила собі черепаха. Якось її племінниця, яка проживала в місті, запросила тітку до себе в гості. Бажаючи побачити трохи світ, сільська черепаха прийняла запрошення.
Дорога була не дуже далекою, трохи більше одного кілометра, однак для черепахи це досить довгий шлях. Та вона подумала собі, що подолає його швидко і пустилася в дорогу тільки наступного дня вранці.
"Якщо я буду рухатися в такому темпі - то якраз до обіду зможу прийти до призначеного місця" - міркувала собі черепаха. І пустилася в дорогу, підспівуючи собі якусь знайому мелодію.
Йде, йде, йде...
До полудня бідолаха пройшла тільки якихось двісті метрів. Коли годинник почав вибивати 12 годину, вона невдоволено пробурмотіла: "Який дурний годинник! Ще й година не минула як я вийшла з дому, а вже вибиває полудень. Він, напевне, заржавів всередині."
Йде, йде, йде...
Почало заходити сонце і на небі заблищали зірки. Черепаха не пройшла навіть і половини дороги.
Страшенно розлючена, вона почала нарікати: "Світ уже не такий як колись! Сонце заходить раніше, зірки з'являються коли захочуть! А доба вже не має тих 24 години, які мала колись!"
І так, незадоволено викрикуючи, повернулася до дому, сиплячи прокльони на нерівну та покручену дорогу.
Завжди знайдеться "зручний" привід, щоб думати погано про оточуючий світ.
Немає коментарів:
Дописати коментар