Нд, 21 лютого 2016
Карпа́тська Украї́на
Мені соромно, але я про це нічого не знала. А ВИ знали?
Карпа́тська Украї́на (до 26 жовтня 1938 Підкарпатська Русь) — автономна республіка у складі Чехо-Словаччини в 1938–1939 рр., Українська незалежна держава — в основному на гірській частині території Закарпаття з 14 по 15 березня 1939 року. Назва неофіційно вживалася і до 1938 року для означення більшості теперішнього Закарпаття....
Конверт з маркою чехословацької пошти, присвяченій першому засіданню Сойму Карпатської України. Дата на штемпелі – 2 березня – запланована дата першого засідання Сойму, пізніше перенесена.
Прем'єр-міністр Карпатської України, доктор А. Волошин (зліва) з шефом Президії Сейму Карпатської України, доктором М. Кочерганом в робочому кабінеті
ПОНЕДІЛОК, 25 січня 2016
Операція «Захід»
У сибірські концтабори й на заслання із західноукраїнських областей вивезли майже 1,5 мільйона осіб.
А як каральні органи визначили, скільки людей треба вивезти?
— Та вони не рахували конкретних людей. Мали певні агентурні дані, але в цілому виходили із загальної кількості населення Західної України. Таку-то частку потрібно вивезти, щоб інших налякати. Очолював операцію «Захід» Микита Хрущов, а так би мовити, благословення від центрального апарату дав Лазар Каганович.
І ось 21 жовтня, о шостій годині ранку, під безпосереднім керівництвом заступника міністра внутрішніх справ УРСР Дятлова почалась операція. Вона тривала всього добу (у деяких областях через сніги розтягнулась на два дні), і за цей час з нашого регіону виселили 76 192 особи.
— Кого більше: чоловіків чи жінок?
— Жінок. Їх — аж 35 152, тоді як чоловіків — 18 866. Та й дітей теж було багато — 22 174. Цікаво, що у списках, з якими приходили до хат вояки, були зазначені тільки цифри. Тобто військові знали лише кількість людей, яких мають вивезти зі села. Прізвищ там не було, і вони не мали інформації, хто з людей причетний до підпілля, а хто — ні.
— Тобто якщо місцевому партійцеві, який відповідав за виселення, не сподобалась якась людина на вулиці, він міг просто вислати її у Сибір?
— Так. Відбір був суто суб’єктивним... Людям не дозволяли нічого зі собою брати в дорогу, везли до залізничних станцій, а тоді поїздами — до міст. Там на термін від кількох днів до кількох тижнів кидали до «пересильних» в’язниць. За той час «дозбирували» інших і, коли був ешелон (30 вагонів), везли у заслання.
У кожному вагоні, за документами, перебувало 35—40 осіб. Але, як розповідали мені самі люди, насправді — по 70. Щодо умов переїзду, то вони були вже кращими, ніж у 1939 — 1941 роках. У товарняках з’явились двоповерхові ліжка-нари. Однак люди знемагали від задухи й тисняви, тоді як на стінах вагона іній виступав... Годували їх таранькою, від якої постійно хотілося пити, і напували окропом. А кожні кілька днів засланців з різних вагонів між собою перемішували, щоб запобігти бунтам.
— Чи втікали люди?
— Відомо, що під час вивезення у 1947 році з поїздів 875 в’язнів таки зуміли втекти. З них 515 спіймав конвой, а що сталося з іншими — не знати.
— Чи багато людей з тих, кого вивезли, повернулися на батьківщину?
— Та, власне, всі, хто вижив. З півтора мільйона людей, яких вивезли до Сибіру за весь час, десь 1,3 мільйона таки повернулися в Україну.
— Та вони не рахували конкретних людей. Мали певні агентурні дані, але в цілому виходили із загальної кількості населення Західної України. Таку-то частку потрібно вивезти, щоб інших налякати. Очолював операцію «Захід» Микита Хрущов, а так би мовити, благословення від центрального апарату дав Лазар Каганович.
І ось 21 жовтня, о шостій годині ранку, під безпосереднім керівництвом заступника міністра внутрішніх справ УРСР Дятлова почалась операція. Вона тривала всього добу (у деяких областях через сніги розтягнулась на два дні), і за цей час з нашого регіону виселили 76 192 особи.
— Кого більше: чоловіків чи жінок?
— Жінок. Їх — аж 35 152, тоді як чоловіків — 18 866. Та й дітей теж було багато — 22 174. Цікаво, що у списках, з якими приходили до хат вояки, були зазначені тільки цифри. Тобто військові знали лише кількість людей, яких мають вивезти зі села. Прізвищ там не було, і вони не мали інформації, хто з людей причетний до підпілля, а хто — ні.
— Тобто якщо місцевому партійцеві, який відповідав за виселення, не сподобалась якась людина на вулиці, він міг просто вислати її у Сибір?
— Так. Відбір був суто суб’єктивним... Людям не дозволяли нічого зі собою брати в дорогу, везли до залізничних станцій, а тоді поїздами — до міст. Там на термін від кількох днів до кількох тижнів кидали до «пересильних» в’язниць. За той час «дозбирували» інших і, коли був ешелон (30 вагонів), везли у заслання.
У кожному вагоні, за документами, перебувало 35—40 осіб. Але, як розповідали мені самі люди, насправді — по 70. Щодо умов переїзду, то вони були вже кращими, ніж у 1939 — 1941 роках. У товарняках з’явились двоповерхові ліжка-нари. Однак люди знемагали від задухи й тисняви, тоді як на стінах вагона іній виступав... Годували їх таранькою, від якої постійно хотілося пити, і напували окропом. А кожні кілька днів засланців з різних вагонів між собою перемішували, щоб запобігти бунтам.
— Чи втікали люди?
— Відомо, що під час вивезення у 1947 році з поїздів 875 в’язнів таки зуміли втекти. З них 515 спіймав конвой, а що сталося з іншими — не знати.
— Чи багато людей з тих, кого вивезли, повернулися на батьківщину?
— Та, власне, всі, хто вижив. З півтора мільйона людей, яких вивезли до Сибіру за весь час, десь 1,3 мільйона таки повернулися в Україну.
Майже 79 років тому органи МДБ провели масову депортацію населення Західної України. Операція мала кодову назву «Захід». Підготовка до неї тривала півроку. Начальник Львівського обласного управління МДБ генерал Олександр Воронін запропонував таким чином позбавити УПА підтримки місцевого населення. Пропозицію підтримав Лазар Каганович: мовляв, це пришвидшить «остаточну радянізацію в західних областях».
10 вересня 1947 року Рада Міністрів СРСР ухвалила указ «Про виселення із західних областей УРСР до областей: Карагандинської, Архангельської, Вологодської, Кемеровської, Кіровської, Молотовської, Свердловської, Тюменської, Челябінської та Читинської членів родин «оунівців» і активних бандитів, заарештованих та вбитих у боях». Заплановано було виселити 75 тис. осіб.
Операція «Захід» розпочалася 21 жовтня, о шостій ранку. Командував нею заступник міністра внутрішніх справ УРСР Дятлов. Протягом доби виселили 26 644 родини, загалом 76 192 осіб: 18 866 чоловіків, 35 152 жінки та 22 174 дитини. На всіх них чекали каторжні роботи в копальнях і колгоспах Сибіру. Протягом довгої дороги на Північ 875 виселенців намагалися втекти з ешелонів, але 515 із них було схоплено. Такими були дані офіційних звітів МДБ. А в документах українського підпілля фігурувала цифра 150 тис. вивезених осіб.
Головним завданням операції було послабити український визвольний рух на Західній Україні. Протягом одного дня з Західної України депортували понад 76 тис. осіб.
На всіх них чекали каторжні роботи в копальнях і колгоспах Сибіру. Протягом довгої дороги на Північ 875 виселенців намагалися втекти з ешелонів, але 515 із них було схоплено. Такими були дані офіційних звітів МДБ. А в документах українського підпілля фігурувала цифра 150 тис. вивезених осіб.
Свої вчинки карателі прикривали ще й гаслами боротьби з куркулями. Майно виселенців передали колгоспам. Проте навіть радянська статистика свідчить, що виселені, приміром із Дрогобицької області, мали по одній (зрідка дві) корови на подвір'я, 22 % із цих господарств — по двоє коней, лише третина — по свині й тільки чверть — плуги та борони. «Ворогами трудящого люду» зробили звичайних селян.
Внаслідок блискавичної«операції» за добу до Сибіру із західноукраїнських областей вивезли 26 644 родини!
Наприкінці жовтня 1947-го в Карпатах лежало до 2 м снігу. Тисячі людей, наче худобу, у товарних вагонах везли до Сибіру. Чимало хто тоді в товарняках згадував про повстанські листівки з попередженням: «Ховайтеся! Біда! Вас виселяють!», та було вже пізно...
Див. ще: http://history.org.ua/JournALL/xxx/xxx_2013_18/29.pdf
Див. ще: http://history.org.ua/JournALL/xxx/xxx_2013_18/29.pdf
Немає коментарів:
Дописати коментар