Знай, де ти живеш!!!
21 квітня, субота
Комунарський район міста Запоріжжя
святкує своє 40-річчя!
святкує своє 40-річчя!
Утворився у 1977 році.
Сучасний Комунарський район має багаті історичні традиції. Його територія почала освоюватися ще у 18 столітті запорозькими козаками, тривалий час вона розвивалася завдяки наполегливій праці менонітів, а у 20 столітті у цій частині міста стала до ладу низка підприємств, які є візитівками нашого міста і добре відомі за межами України.
6 квітня 1977 року Президія Верховної Ради Української РСР прийняла Указ № 1901-ІХ про утворення Комунарського району у місті Запоріжжі. Свою назву район отримав на честь революційних подій 1905 року в Олександрівську, головними дійовими особами яких були робітники -„комунари” Південних залізничних майстерень. Шостий адміністративний район м. Запоріжжя було утворено шляхом поділу Жовтневого району на дві частини. Природною межею між двома районами стала річка Мокра Московка: Жовтневий район залишився на її правому березі, а Комунарський розташувався на лівому.
25 квітня 1977 року на 1-ій сесії Комунарської районної ради народних депутатів покладено початок адміністративної самостійності району.
Загальна площа району – 61 кв. км.
На його території району розташовано 20 базових підприємств, серед яких ПАТ "Запорізький автомобільний завод", ДП "Радіоприлад", ПАТ "Запорізький механічний завод", ПАТ "Запорізький завод гумово-технічних виробів", ВАТ ”Запоріжприлад”, ВАТ "Дослідно-експериментальний механічний завод", ЗАТ "Завод агротехнічних машин", ТОВ НВФ „МІДА, лтд”, виробниче підприємство "Неон" УТОГ та Дніпропетровське УВП “ЛУЧ” Українського товариства сліпих”.
У районі - 41 заклад для дітей - загальноосвітні, дошкільні та позашкільні заклади, 11 бібліотек, клубів, центрів культури та дозвілля, музеїв...
Джерело: http://meriazp.gov.ua/test/?id=267
Районна адміністрація
Залізничний вокзал
Районний суд
Парк
БК
БК
В Комунарському районі бере початок легендарний запорізький Проспект. (Саме так, просто “Проспект”, називають його запоріжці.)
Він не найдовший не те що у Європі, як співала тубільна група “Хорта”, а навіть і в Україні (Московський проспект в Харкові майже удвічі довший) – хоча багато запоріжців свято вірять в цей “факт”.
Втім, і без рекорду довжини тут є що подивитися, про що згадати. Отже, розпочинаємо нашу прогулянку.
Починається проспект у південній частині міста. Колись це було менонітське селище Шьонвізе, нині – Комунарський район. Оця зупинка маршруток і тролейбусів якраз і веде у напрямку житлових масивів Комунарського району, які в народі називають просто Піски. Так, бо на піску там будинки і зводили. Як у Києві Оболонь.
А ще звідси можна доїхати до найближчого передмістя.
Колишній Південний вокзал, тепер – Запоріжжя-1, центральний залізничний вузол міста. Принаймні, пасажирський. Майже всі поїзди, що проходять крізь Запоріжжя, зупиняються тут. (На вокзалі Запоріжжя-2 хіба що кілька поїздів з Одеси на Донбас зупинялися.)
Перед вами – Привокзальна площа.А це власне вокзал
Так розпочинається Проспект. Попереду 11 кілометрів.
Навпроти залізничного вокзалу – завод “Радіоприлад”. Колись отримав орден.
Будинок менонітів. Менонітів в Шьонвізе давно немає, та й сама назва – не більше, ніж історія. А от архітектура їхня залишилася.
Раніше на цій стоянці біля легендарного запорізького заводу місця вільного було не знайти.
Власне – завод. Точніше, його офіс. Запорізький автомобілебудівний завод, колись був “АвтоЗАЗ-Деу”.
Прямо біля офісу – виставлені на продаж машини.
Один із корпусів ЗАЗу. Він з обох боків Проспекту – і таке враження, що ти їдеш по території заводу.
От цей будинок унікальний, думаю, не тільки для Запоріжжя. Справа в тому, що у нього, як у будь-якого будинка на розі, – два номери. І обидва – тринадцяті! Так, пр. Леніна 13 / вул. Комсомольська 13. Тобто тепер-то вони називаються інакше – але номери ж залишаються. Цікаво, як живеться людям у “двічі нещасливому” домі?
Зустріч двох стареньких трамваїв. Раніше вони ходили з одного кінця Проспекту до іншого. Зараз, на жаль, проїхатись від вокзала до Дніпра на цьому виді транспорту вже не вийде.
Круговий рух, який розділяє транспортні потоки – праворуч іде дорога в космос. Точніше, на Космос – район, де центральною є вулиця Космічна, тому його так і назвали в народі. Але ми йдемо прямо.
Якби не табличка – аборигени б і не знали, що це пам’ятник архітектури, який має власну назву. Хоча – вони й так не знають. Це ж треба зупинитися і почитати.
коли надумаєте машину собі купити.
За зупинковим комплексом видніються мачти стадіону “Торпедо”. Колись там грала однойменна команда (у “Динамо” вигравала і не раз!), зараз же тренується тимчасово-запорізька “Зоря”.
Центральний автовокзал. Падлючі таксисти частенько розводять гостей міста, беручи за дорогу “з вокзалу на вокзал” божевільні гроші. Ще й катають їх різними вуличками, щоб виглядало, ніби їхати хтозна-куди. А насправді там 15 хвилин пішки, або 2 зупинки трамвая.
Несподівана козацька тема.
Там, за мостом – починається власне місто Олександрівськ.
Колись це була межа між сільським і міським життям.
Колись ця річка, Мокра Московка, була судноплавною. Дивлячись на її сучасний стан, в це нелегко повірити.
Є в Запоріжжі і дещо новіші трамваї. Але навіть вони виглядають печально.
Цей кадр часто вставляли в різні фотоальбоми про радянське Запоріжжя. Тільки тоді ці будинки були новіші. Внизу, за деревами, в них раніше були профільні магазини “Спорт” і “Сигнал”. В 2000-х, звісно ж, все змінилося.
Школа №11, точніше, тепер уже гімназія. Побудована в 30-х роках минулого століття.
Нинішній проспект Леніна був складений із кількох вулиць. В районі мосту через Мокру Московку та “трьох будинків” була вулиця з такою назвою.
Цей трамвай їде до історичної місцевості Запоріжжя-Ліве. Дикий край там, чесно кажучи. Але трамвай ходить.
Оце головна транспортна фішка Запоріжжя. В місті є дві паралельні транспортні артерії – Проспект і вулиця Перемоги. Відповідно маршрутки і маркуються роз’яснювальними написами.
А що знаєш ти про свій район, вулицю, будинок?
За матеріалами Володимира Миленка,https://vmylenko.com/2015/12/30/11-kilometriv-istoriyi-2/ та фото учнів і вчителів школи
Якби не табличка – аборигени б і не знали, що це пам’ятник архітектури, який має власну назву. Хоча – вони й так не знають. Це ж треба зупинитися і почитати.
коли надумаєте машину собі купити.
За зупинковим комплексом видніються мачти стадіону “Торпедо”. Колись там грала однойменна команда (у “Динамо” вигравала і не раз!), зараз же тренується тимчасово-запорізька “Зоря”.
Центральний автовокзал. Падлючі таксисти частенько розводять гостей міста, беручи за дорогу “з вокзалу на вокзал” божевільні гроші. Ще й катають їх різними вуличками, щоб виглядало, ніби їхати хтозна-куди. А насправді там 15 хвилин пішки, або 2 зупинки трамвая.
Несподівана козацька тема.
Там, за мостом – починається власне місто Олександрівськ.
Колись це була межа між сільським і міським життям.
Колись ця річка, Мокра Московка, була судноплавною. Дивлячись на її сучасний стан, в це нелегко повірити.
Є в Запоріжжі і дещо новіші трамваї. Але навіть вони виглядають печально.
Цей кадр часто вставляли в різні фотоальбоми про радянське Запоріжжя. Тільки тоді ці будинки були новіші. Внизу, за деревами, в них раніше були профільні магазини “Спорт” і “Сигнал”. В 2000-х, звісно ж, все змінилося.
Школа №11, точніше, тепер уже гімназія. Побудована в 30-х роках минулого століття.
Нинішній проспект Леніна був складений із кількох вулиць. В районі мосту через Мокру Московку та “трьох будинків” була вулиця з такою назвою.
Цей трамвай їде до історичної місцевості Запоріжжя-Ліве. Дикий край там, чесно кажучи. Але трамвай ходить.
Оце головна транспортна фішка Запоріжжя. В місті є дві паралельні транспортні артерії – Проспект і вулиця Перемоги. Відповідно маршрутки і маркуються роз’яснювальними написами. А що знаєш ти про свій район, вулицю, будинок?
А що знаєш ти про свій район, вулицю, будинок?
За матеріалами Володимира Миленка,https://vmylenko.com/2015/12/30/11-kilometriv-istoriyi-2/ та фото учнів і вчителів школи
Історія походження вислову «СЛАВА УКРАЇНІ!»
Знай наших!!!
Український письменник отримав престижну нагороду у Польщі
Джерело: http://patrioty.org.ua/ukrayinskiy-pismennik-otrimav-prestizhnu-nagorodu-u-polshhi/
Відомий український письменник Сергій Жадан отримав престижну літературну премію Angelus, якою в Польщі нагороджують кращих авторів в Центральній Європі.
Про це повідомляє польське видання Polityka, передають Патріоти України. Премією Жадана відзначили за його роман “Месопотамія”. Таким чином, Жадан став третім українцем після Юрія Андруховича (роман “Дванадцять обручів”, 2006 р) та Оксани Забужко (“Музей покинутих секретів”, 2013), хто був удостоєний цієї премії. Умови передбачають, що переможець отримує чек на 150 тис. злотих
Джерело: http://patrioty.org.ua/ukrayinskiy-pismennik-otrimav-prestizhnu-nagorodu-u-polshhi/
Характерники
ВЕЛИКІ УКРАЇНЦІ. Леся Українка
Туристичні родзинки Запорізької області
Кам'яна могила (Stone grave) – одне з
семи чудес України. Кам’яна могила розташована неподалік від селища Мирний в Мелітопольському районі Запорізької області, вважається найдавнішим пам’ятником такого роду на території України. Єдиний природно-історичний заповідник такого рівня в
Євразії. Кам'яну могилу називають «підземним ермітажем Приазов'я»: 65
гротів і печер. Саме це місце зберігає в собі історію з прадавніх часів
до середньовіччя: тут знайдені наскальні написи-піктограми яким по 7 – 8
тисяч років. Вважається, що камінь жертвопринесення на вершині могили
володіє цілющою силою. Унікальність Кам'яної могили ще і в тому,
що тутешня територія пов'язана з легендарними амазонками: саме тут
зустрічалися вони з чоловічим плем'ям для продовження роду. Тут також
почали свою історію скіфи.
Являє собою кам’яну насип висотою дванадцять метрів і діаметрів три кілометри, де знаходиться 62 кам’яні печери, в яких учені знайшли 160 кам’яних табличок з написами, датованими III століттям до нашої ери. Імовірно, їх залишили племена арія, що проживали в ті часи на півдні України і згодом мігрували в Іран та Індію.
Відвідування Кам’яної могили — прекрасна можливість звернутися до мудрості свого роду і отримати енергетичну допомогу від предків, тому сюди часто приїжджають ті, у кого в житті склалася непроста ситуація.
Являє собою кам’яну насип висотою дванадцять метрів і діаметрів три кілометри, де знаходиться 62 кам’яні печери, в яких учені знайшли 160 кам’яних табличок з написами, датованими III століттям до нашої ери. Імовірно, їх залишили племена арія, що проживали в ті часи на півдні України і згодом мігрували в Іран та Індію.
Відвідування Кам’яної могили — прекрасна можливість звернутися до мудрості свого роду і отримати енергетичну допомогу від предків, тому сюди часто приїжджають ті, у кого в житті склалася непроста ситуація.
Кам'яні могили
Кам'яними могилами є потужні
скельні виходи заввишки 50 – 70 м над рівнем місцевості посеред степу.
Два мільярди років тому тут вивергся вулкан. Гранітні гряди по хімічному
складу і фізичній структурі не мають аналогів на нашій планеті. Тут
виростає декілька видів рослин, які, окрім заповідника, ніде не
зустрічаються.
У давнину це місце було
культовим. По всьому його периметру розташовані похоронні кургани.
Ймовірно, Кам'яні могили були святилищем чи не всіх народів, що населяли
азовські степи. На горі Гостра могила виявлений камінь з тризубцем і
написом, імовірно слов'янським, але і досі не розшифрованим.
За однією з версій учених-археологів,
біля Кам'яних могил в травні 1223 року сталася битва русичів з
татаро-монголами, яка увійшла до історії як битва коло річки Калки. З
недавніх пір в заповіднику стало традицією в останні вихідні травня
влаштовувати поминки загиблих в тій страшній битві.
Висота пагорбу Кам’яної могили складає 12 м, а утворюють його понад 3000 плит пісковику. Близько 14 мільйонів років тому у цьому місці було дно Сарматського моря. Трохи пізніше воно обміліло і висохло, залишивши по собі піщану пустелю. Внаслідок дії вітру та води пісковик розколовся і зруйнувався, при цьому утворились понад 65 гротів та печер. Також, залишилася величезна кількість кам’яних "баб" – мовчазних свідків давніх часів, численні каменюки незвичайних форм, які нагадують химерних тварин та залишки давнього жертовника. Попри свою геологічну особливість Кам’яна могила унікальна в першу чергу своїми петрогліфами – наскальними розписами, які вважаються, якщо не першими, то принаймні одними із перших писемних знаків в історії людства. Крім того на плитах у гротах пагорба є зображення, які нагадують сюжети давніх шумерських, єгипетських, арійських та грецьких міфів, але вони на кілька тисячоліть старіші за згадані цивілізації.
Висота пагорбу Кам’яної могили складає 12 м, а утворюють його понад 3000 плит пісковику. Близько 14 мільйонів років тому у цьому місці було дно Сарматського моря. Трохи пізніше воно обміліло і висохло, залишивши по собі піщану пустелю. Внаслідок дії вітру та води пісковик розколовся і зруйнувався, при цьому утворились понад 65 гротів та печер. Також, залишилася величезна кількість кам’яних "баб" – мовчазних свідків давніх часів, численні каменюки незвичайних форм, які нагадують химерних тварин та залишки давнього жертовника. Попри свою геологічну особливість Кам’яна могила унікальна в першу чергу своїми петрогліфами – наскальними розписами, які вважаються, якщо не першими, то принаймні одними із перших писемних знаків в історії людства. Крім того на плитах у гротах пагорба є зображення, які нагадують сюжети давніх шумерських, єгипетських, арійських та грецьких міфів, але вони на кілька тисячоліть старіші за згадані цивілізації.
Кам'янське городище
Першою столицею скіфської держави було так зване Кам'яне городище, яке виникло в IV ст. до н.е. Площа об'єкту складає близько 12 кв. км. Це комплекс археологічних пам'яток епохи неоліту, катакомбної культури, епохи бронзи і скіфського часу.
На відстані 25 км від Кам'янки-Дніпровської розташований комплекс скіфських могильників – Мамаєва могила, яка підноситься над Каховським водосховищем на 80 метрів.
Археологи мають дивну звичку відшукувати міста, місцезнаходження яких давно забуті людством. Так, багато вчених довго вважали міфом події, оспівані в «Іллі-аді» Гомера. І раптом німецький археолог-аматор Генріх Шлімав відкопує стіни легендарної Трої, і герої «Іліади» знаходять історичні прототипи.
У роботах давньогрецького географа Страбона згадується столиця пізніх скіфів - Неаполь. Історики знову в здивуванні: яке могло бути місто в скіфів, народу кочового, «варварського»? А Неаполь дійсно існує: у центрі Криму, на високому березі ріки Салгір, біля нинішнього Сімферополя, радянський археолог П. М. Шудьц виявив його руїни. Нині це - державний заповідник. Але якщо був у скіфів Неаполь - «нове місто», то десь було і старе? Відшукалося й воно - у південних українських степах, на лівому березі Дніпра (а тепер - Каховського водосховища), де в зелені садів розкинулася Кам'янка-Дніпровська - районне місто Запорізької області. Розкопки на городищі почав в 1899-1900 роках місцевий учитель Д. Я. Сер-дюков, а заслуга планомірного дослідження городища належить радянському археологу, доктору історичних наук Б. М. Гракову. Від Запоріжжя до Кам'янки-Дніпровської на пароплаві - шість годин їзди, на «Метеорі» - півтори години, на автобусі - три з половиною, літаком - півгодини. Але найкраще відправитися сюди з правого берега водосховища, з міста Нікополя, звідки щогодини відчалюють теплоходи озерного типу, двічі або тричі в день (дивлячись по сезону) - самохідні пороми. Перетинаючи рукотворне море, ви будете із хвилюванням стежити, як неквапливо, немов з далечини століть, буде наближатися до вас кам'янський берег. І як тільки випливуть із блакитнуватого серпанку його обриси, ви вже можете вважати, що «увійшли» у стародавню столицю скіфів: десь там, під товщею води, зникла остання ділянка славетних Дніпровських порогів. Колись лоцмани з пароплавів називали ЇЇ Кам'янською заборою і обережно обходили стороною. Каховське море затопило виходи гранітів на поверхню. І тепер не всякому зрозуміло, звідки у Кам'янки-Дніпровської її назва... http://www.черноморье.net/index.php/Кам%27янське_городище
Замок Попова
Будівля відомого колись в
Європі палацово-паркового ансамблю – маєтка генерала Василя Попова –
побудовано в 1884 році.. Проект виконаний шведським
архітектором Стюнклем. Існують відомості, що автором проекту палацового
комплексу був всесвітньо відомий російський архітектор Михайло Бенуа.
Поєднання генія Бенуа і майстерність Стюнкля створило справжнє диво
містобудування. Аналогів, за свідченням фахівців, немає ні в Україні, ні
в інших державах СНД, ні в Європі. Тепер тут історіко-архітектурній
музей-заповідник. У північному флігелі зараз функціонує п'ять
виставкових залів, в яких представлені експонати з древніх часів до II
Світової війни.
Історико-архітектурний музей-заповідник "Садиба Попова” у м. Василівка Запорізької області створено у січні 1993 року на базі районного краєзнавчого музею, який не працював вже 11 років, а його фонди були пограбовані та майже втрачені.
Створення заповідника відбулося завдяки діяльності місцевого історико-культурного товариства "Спадщина”, яке, починаючи з осені 1989 року наполегливо вимагало від усіх рівней влади прийняти заходи про збереження залишків палацово-паркового ансамблю колишнього ма-єтку "Васильєве”, яке належало родині дворян Попових.
Фактично музей-заповідник розпочав свою діяльність з березня 1993 року. За цей час, незважаючи на відсутність фінансування, на кошти пожертвувань розгорнуто експозиції з історії краю і садиби,з етнографії, з історії району в період окупації І94І-І943 років, обладнано виставковий зал, де постійно проводяться персональні виставки творів майстрів декоративно-ужиткового мистецтва та художників. Фонди музею налічують близько 9 тисяч одиниць зберігання. Проведено велику дос-лідницьку і пошукову роботу по уточненню історії краю в дореволюційний період і в період Великої Вітчизняної війни. Експозиції музею не обтяжені догмами радянської історіографії. В них тільки те, що здобуто співробітниками нашого музею в архівах, бібліотеках, фондах інших музеїв, які показують максимально правдиву історію цього краю.
До складу музею-заповідника "Садиба Попова” входять два комплекси: історичний та архітектурний.
До історичного комплексу входить"Садиба поміщика періоду освоювання Дикого поля”, який складається з 4-х споруд кінця ХVІІІ - 30-х років ХІХ ст.:
- житловий будинок поміщика (1790 р.);
- корівник (1835 р.);
- молочарня (цех переробки молока) -1836 рік;
- погріб (1830-ті роки).
Архітектурний комплекс (залишки палацового комплексу) складається з трьох флігелів (східний, західний та північний); оглядової башти;каретного двору;конюшні;будівлі електростанції та майстерні та головної башти зруйнованого палацу, що збереглася до цього часу.
Обидва комплекси є дуже цінними пам’ятками історії та культури.
Історичний комплекс за своїм профілем - єдиний в Україні. Архітектурний комплекс -за свідченням фахівців з Петербурзького заповідника "Петродворец”- шедевр містобудування. Це творіння геніального російського архітектора XIX ст. Миколи Бенуа. Відвідувачів вражає не тільки незвичайна краса архітектури цих будівель, але й якість мурування стін та окремих деталей будівлі. Фахівці-будівельники підкреслюють,що якість і майстерність мурування стін та флігелів і,особливо, оглядової башти, безперечна. Це головне достоїнство об’єктів архітектурного комплексу. Тому невипадково музей-заповідник "Садиба Попова” включено до "Державного реєстру нерухомих пам’яток України національного значення.”
Архітектурний (палацовий) комплекс у маєтку "Васильєво” побудовано 1894 року руками місцевих майстрів, нащадків запорозьких козаків та кріпаків з Полтавщини і Чернігівщини, на кошти володаря маєтку генерала Василя Павловича Попова. Комплекс виконано у стилі еклектики (сполучення різних стилів). В цьому ж стилі виконані й окремі його елементи (будинок палацу та оглядова башта), а інші архітектури у вигляді мініатюрних палаців різних стилів: східний та північний флігелі - в псевдомавританському стилі; західний флігель ("англійський замок”) - в стилі неоготики; каретна побудована в звичайному стилі,що була характерна для господарських будівель Півдня Європи; конюшня - в стилі Північної Італії - епохи середньовіччя, тобто вона побудована в тому ж стилі, що і Московський Кремль (споруд такого стилю у Східній Європі лише дві: Кремль у Москві та конюшня у Василівці - так запевнив нас один з видатних знавців пам’яток архітектури світу проф. Байрамян з Москви). Матеріал для будівництва - місцевого виробництва.
Причиною зведення тут, у степовій зоні, "альтернативи” Воронцовському палацу в Алупці був славетний Великий Луг - природна перлина України, оазис серед Дикого поля, який загублений водами Каховського водоймища. Великий Луг був годувальником та охоронцем багатьох народів, які тут мешкали протягом тисячоліть. Запорозькі козаки називали його "батьком”- він надавав їм їжу, хутро, деревину для флоту,паливо,корм для коней та худоби. Великий Луг був унікальним природним явищем: заливні луки,численні озера, річки, струмки, великі лісові масиви та гаї, болота. І все кишіло великим та малим звірем:лосі,ведмеді, олені,кабани,вовки,лисиці,зайці, бобри.Вода бурлили від риби та птиці. Саме сюди, у Великий Луг, ще з часів Потьомкіна приїздили на полювання з Москви та Петербургу великі державні чини, генерали, міністри і навіть члени царської родини. Палацовий комплекс зведений як елітарна мисливська база для таких поважних гостей. Будували його з таким розрахунком, щоб вразити гостей і красою самого палацового комплексу, і затишком , що чекав мисливців після вдалого полювання. Для цього все було передбачено:гостей чекало 80 різних візків у каретній, близько сотні коней у величезній конюшні , багато мисливських собак у вольєрах. Тут були лазні на будь-який смак: російська, фінська, турецька, римська; у погребах зберігали кращі вина; в розпорядженні гостей були бібліотека, більярд. При палаці був симфонічний оркестр, що розважав великих гостей, які відпочивали у двох флігелях та прогулювалися по великому парку.
Господар маєтку - генерал Василь Попов - був скоріше грузин, ніж росіянин. По материнській лінії - правнук царя Грузії Іраклія II Багратіоні-Мухрамського. Його честолюбство, гордість,гоноровість та фінансові можливості повністю відзеркалилися в архітектурі цих будинків. Геніальний архітектор Микола Бенуа та місцеві майстри-будівельники створили справжнє диво архітектури та містобудування. Завдяки їхньому таланту цей унікальний палацово-парковий ансамбль був відомий не тільки в Росії, а й за кордоном.
Після революції, у грудні 1925 року, сюди приїздить А.Макаренко у пошуках нового місця для своєї комуни безпритульників, але Уряд ("Наркомфін”) не дав йому грошей (30 тис.крб.) для переїзду, облаштування та ремонту будинків.
Будівля настільки вразила Макаренка, що він згадує про неї в своїй "Педагогічній поемі”. Але за радянських часів мало хто знав, де знаходиться це "диво”.
Цей ансамбль пішов у небуття як "нікому не потрібний палац царського генерала.”
Ще у 30-і роки були зруйновані деякі елементи комплексу: капличка, мури, фонтани, декоративна огорожа, наполовину розібраний будинок палацу, а раніше, на початку 20-х років знищено, порубано на дрова величезний парк, де,як свідчать документи, десятками росли дерева-гіганти завтовшки від 2,2 до 2,8 м...
Історія Василівщини незвичайна. Тут переплелися долі запорозьких козаків та їх нащадків з долями кріпаків з Чернігівщини і Полтавщини. Тут з’єднувалися долі нащадків польських дворян з представниками грузинських царів; нащадки Кирила Розумовського - Перовськими об’єднувалися з нащадками князя Потьомкіна, Скавронських, полководця О.Суворова. Василівщина була неодноразово ареною військових подій, тут написано намало сторінок героїчного минулого у боротьбі з фашизмом і під час будівництва Дніпрогесу та його відновлення після війни.
Історико-архітектурний музей-заповідник "Садиба Попова” у м. Василівка Запорізької області створено у січні 1993 року на базі районного краєзнавчого музею, який не працював вже 11 років, а його фонди були пограбовані та майже втрачені.
Створення заповідника відбулося завдяки діяльності місцевого історико-культурного товариства "Спадщина”, яке, починаючи з осені 1989 року наполегливо вимагало від усіх рівней влади прийняти заходи про збереження залишків палацово-паркового ансамблю колишнього ма-єтку "Васильєве”, яке належало родині дворян Попових.
Фактично музей-заповідник розпочав свою діяльність з березня 1993 року. За цей час, незважаючи на відсутність фінансування, на кошти пожертвувань розгорнуто експозиції з історії краю і садиби,з етнографії, з історії району в період окупації І94І-І943 років, обладнано виставковий зал, де постійно проводяться персональні виставки творів майстрів декоративно-ужиткового мистецтва та художників. Фонди музею налічують близько 9 тисяч одиниць зберігання. Проведено велику дос-лідницьку і пошукову роботу по уточненню історії краю в дореволюційний період і в період Великої Вітчизняної війни. Експозиції музею не обтяжені догмами радянської історіографії. В них тільки те, що здобуто співробітниками нашого музею в архівах, бібліотеках, фондах інших музеїв, які показують максимально правдиву історію цього краю.
До складу музею-заповідника "Садиба Попова” входять два комплекси: історичний та архітектурний.
До історичного комплексу входить"Садиба поміщика періоду освоювання Дикого поля”, який складається з 4-х споруд кінця ХVІІІ - 30-х років ХІХ ст.:
- житловий будинок поміщика (1790 р.);
- корівник (1835 р.);
- молочарня (цех переробки молока) -1836 рік;
- погріб (1830-ті роки).
Архітектурний комплекс (залишки палацового комплексу) складається з трьох флігелів (східний, західний та північний); оглядової башти;каретного двору;конюшні;будівлі електростанції та майстерні та головної башти зруйнованого палацу, що збереглася до цього часу.
Обидва комплекси є дуже цінними пам’ятками історії та культури.
Історичний комплекс за своїм профілем - єдиний в Україні. Архітектурний комплекс -за свідченням фахівців з Петербурзького заповідника "Петродворец”- шедевр містобудування. Це творіння геніального російського архітектора XIX ст. Миколи Бенуа. Відвідувачів вражає не тільки незвичайна краса архітектури цих будівель, але й якість мурування стін та окремих деталей будівлі. Фахівці-будівельники підкреслюють,що якість і майстерність мурування стін та флігелів і,особливо, оглядової башти, безперечна. Це головне достоїнство об’єктів архітектурного комплексу. Тому невипадково музей-заповідник "Садиба Попова” включено до "Державного реєстру нерухомих пам’яток України національного значення.”
Архітектурний (палацовий) комплекс у маєтку "Васильєво” побудовано 1894 року руками місцевих майстрів, нащадків запорозьких козаків та кріпаків з Полтавщини і Чернігівщини, на кошти володаря маєтку генерала Василя Павловича Попова. Комплекс виконано у стилі еклектики (сполучення різних стилів). В цьому ж стилі виконані й окремі його елементи (будинок палацу та оглядова башта), а інші архітектури у вигляді мініатюрних палаців різних стилів: східний та північний флігелі - в псевдомавританському стилі; західний флігель ("англійський замок”) - в стилі неоготики; каретна побудована в звичайному стилі,що була характерна для господарських будівель Півдня Європи; конюшня - в стилі Північної Італії - епохи середньовіччя, тобто вона побудована в тому ж стилі, що і Московський Кремль (споруд такого стилю у Східній Європі лише дві: Кремль у Москві та конюшня у Василівці - так запевнив нас один з видатних знавців пам’яток архітектури світу проф. Байрамян з Москви). Матеріал для будівництва - місцевого виробництва.
Причиною зведення тут, у степовій зоні, "альтернативи” Воронцовському палацу в Алупці був славетний Великий Луг - природна перлина України, оазис серед Дикого поля, який загублений водами Каховського водоймища. Великий Луг був годувальником та охоронцем багатьох народів, які тут мешкали протягом тисячоліть. Запорозькі козаки називали його "батьком”- він надавав їм їжу, хутро, деревину для флоту,паливо,корм для коней та худоби. Великий Луг був унікальним природним явищем: заливні луки,численні озера, річки, струмки, великі лісові масиви та гаї, болота. І все кишіло великим та малим звірем:лосі,ведмеді, олені,кабани,вовки,лисиці,зайці, бобри.Вода бурлили від риби та птиці. Саме сюди, у Великий Луг, ще з часів Потьомкіна приїздили на полювання з Москви та Петербургу великі державні чини, генерали, міністри і навіть члени царської родини. Палацовий комплекс зведений як елітарна мисливська база для таких поважних гостей. Будували його з таким розрахунком, щоб вразити гостей і красою самого палацового комплексу, і затишком , що чекав мисливців після вдалого полювання. Для цього все було передбачено:гостей чекало 80 різних візків у каретній, близько сотні коней у величезній конюшні , багато мисливських собак у вольєрах. Тут були лазні на будь-який смак: російська, фінська, турецька, римська; у погребах зберігали кращі вина; в розпорядженні гостей були бібліотека, більярд. При палаці був симфонічний оркестр, що розважав великих гостей, які відпочивали у двох флігелях та прогулювалися по великому парку.
Господар маєтку - генерал Василь Попов - був скоріше грузин, ніж росіянин. По материнській лінії - правнук царя Грузії Іраклія II Багратіоні-Мухрамського. Його честолюбство, гордість,гоноровість та фінансові можливості повністю відзеркалилися в архітектурі цих будинків. Геніальний архітектор Микола Бенуа та місцеві майстри-будівельники створили справжнє диво архітектури та містобудування. Завдяки їхньому таланту цей унікальний палацово-парковий ансамбль був відомий не тільки в Росії, а й за кордоном.
Після революції, у грудні 1925 року, сюди приїздить А.Макаренко у пошуках нового місця для своєї комуни безпритульників, але Уряд ("Наркомфін”) не дав йому грошей (30 тис.крб.) для переїзду, облаштування та ремонту будинків.
Будівля настільки вразила Макаренка, що він згадує про неї в своїй "Педагогічній поемі”. Але за радянських часів мало хто знав, де знаходиться це "диво”.
Цей ансамбль пішов у небуття як "нікому не потрібний палац царського генерала.”
Ще у 30-і роки були зруйновані деякі елементи комплексу: капличка, мури, фонтани, декоративна огорожа, наполовину розібраний будинок палацу, а раніше, на початку 20-х років знищено, порубано на дрова величезний парк, де,як свідчать документи, десятками росли дерева-гіганти завтовшки від 2,2 до 2,8 м...
Історія Василівщини незвичайна. Тут переплелися долі запорозьких козаків та їх нащадків з долями кріпаків з Чернігівщини і Полтавщини. Тут з’єднувалися долі нащадків польських дворян з представниками грузинських царів; нащадки Кирила Розумовського - Перовськими об’єднувалися з нащадками князя Потьомкіна, Скавронських, полководця О.Суворова. Василівщина була неодноразово ареною військових подій, тут написано намало сторінок героїчного минулого у боротьбі з фашизмом і під час будівництва Дніпрогесу та його відновлення після війни.
Вітряний млин
В селі Кам’янському на
протилежному високому березі річечки Янчокрак (у перекладі з тюркського –
«бічне джерело») стоїть дерев’яний млин. Справжній вітряк. Побудований він у 1903
році мешканцем села Жуком Сафоном Івановичем, який був людиною великої фізичної сили, адже «управляв» вітряним млином сам, а з цією процедурою справлялись декілька чоловік. З 1965 року млин не використовується за своїм прямим призначенням, але є пам'ятником трудової діяльності. Цей млин – єдиний в області, що дожив до наших днів, і один з сотень, колись розкиданих по всьому краю.
Зоопарк просто неба «Таврія»
Неподалік від села Гайчур
Новомиколаївського району, на відстані 80 кілометрів від Запоріжжя, в балці Криничній, розташований унікальний зоопарк під відкритим небом «Таврія». Він був організований у 1993-му році. Його територія - 286 га - представлена
всілякими ландшафтами: первозданні полиново-злакові і чагарникові степи,
штучні лісові масиви, річка, штучні озера. Тут у природних умовах
живуть рідкісні тварини: кінь Пржевальського, бізон
північноамериканський, муфлон європейський, косуля, лань, олень
благородний, кулан...
Найчистіше повітря з запахами чебрецю, полину, шавлії та іншого степового різнотрав’я (незважаючи на пекуче сонце і велику кількість копитних, степ радує живою, соковитою зеленню), спілкування з дикою природою, коли олені і лані проносяться в десятках метрів, бізони поважно проходять мимо, практично не зважаючи на вас, дикі коні пасуться зовсім близько, але з побоюванням спостерігають за вами, а потім раптом дружно, всім табуном направляються в ваш бік — чи немає у вас чого-небудь смачненького - все це гарантовано відвідувачам зоопарку. http://www.otpusk.com/articles/676/
Гуляючи заповідником, занурюєшся в
глибину століть, у часи, коли на землю ще не ступала нога людини.
Національний заповідник «Хортиця»
Острів Хортиця – одне з семи
чудес України. Унікальність Хортиці в тому, що це – мініатюрна копія
України. На її території можна побачити практично всі характерні
ландшафти країни від гір до лугів і боліт.
Загальна площа заповідника
складає 2359,34 га. Острів Хортиця – найбільший острів в Україні, його
розміри (довжина – 12,5 км, найбільша ширина – 2,5 км) майже такі ж як
острови Манхеттен. Це єдина комплексна історико-культурна і природна
пам'ятка, яка охоплює період історії людства від ери палеоліту (35 тис.
років до н. е.) до наших днів. На його території розташовано більше 100
пам'яток археології і історії. Це 6 груп курганів, більше 20 поселень і
стоянок всіх часів, 4 культових центру епохи енеоліта-бронзи.
Сім культурних прошарків на о. Байда,
серед яких шостий прошарок – замок Дмитра Вишневецького засновника
першої Запорізької Січі. Літописне поселення Протовче, 3 козацьких
зимовника, десятки пам'ятних місць, пов'язаних з історією Київської Русі
і Запорізького козацтва, – геологічне утворення Кам'яна миска, урочище
Січові ворота, скеля Думна. Місце вірогідної смерті князя Святослава,
перша християнська церква IX ст. На території заповідника є рідкісні
ранньоквітнучі рослини півдня України. Крім того, на Хортиці розташовані
Музей Запорізького козацтва, етнографічний кінний театр «Козацький
двір», музей судоплавання, в якому представлені редути часів
російсько-турецької війни і військові судна ХVІІІ ст.
Історико-культурний комплекс «Запорізька Січ»
Запорізька Січ – назва
укріпленого поселення на Дніпрі, що знаходиться нижче за порогами ріки.
Але під цим ім'ям розумілася і вся Козацька Низова Республіка з тієї
причини, що в цьому селищі було зосереджено управління всім краєм. У XV
столітті, згідно польсько-литовським документам, Запорізька Січ
знаходилася на острові Хортиці. Даних про раніший час не збереглося.
Хортицю козаки покинули одночасно з відходом з-під влади кримських
ханів. Це сталося в самому кінці XV століття, після того, як Кримом
оволоділи турки, непримиренні вороги козацтва. Запорізький дуб
Запорізький дуб впродовж століть був місцем паломництва мільйонів людей.
Точний його вік сьогодні ніхто не
знає. Кажуть, що йому як мінімум 700 років. Дехто з вчених припускає, що
дійсний його вік перевищує дев'ять століть.
Фахівці в семантиці міфів і
символів пов'язують із Запорізьким дубом
загальноіндоєвропейську думку про Світове Древо і Світову Гору. Згідно з
древніми писаннями, Світове Древо є центром світу або Світовою Віссю.
Існує безліч легенд, що свідчать про те, що боги слали з небес благословення на перемогу, дарили місцевим землям дощі, щедрі урожаї. Дуб зціляв хворих, обдаровував світом і благополуччям сім'ї в роки Великої Вітчизняної війни.
Дніпровська ГЕС
Дніпровська гідроелектростанція –
історико-архітектурний пам'ятник, який є складною інженерною спорудою.
Дніпрогес є частиною дніпровського каскаду гідроелектростанцій.
Своєрідний пам'ятник інженерної думки перших п'ятирічок радянського
періоду. Одна з перших і найбільших гідроелектростанцій початку XX
століття. Побудована на місці легендарної Карійської переправи.
Загальна довжина споруди складає 1300
метрів, максимальна висота – 60,5 метрів. Зведення греблі підняло
рівень води в Дніпрі на 37,5 метрів, утворивши басейн місткістю більше 3
млрд куб. метрів, який приховав всі пороги.
Немає коментарів:
Дописати коментар