При́тча — це повчальна розповідь з історії чи навколишнього життя.
Чому Любов сліпа?
Напевно, кожен з нас не раз чув, що Любов - сліпа. Та не кожен знає - чому саме так говорять... Отже...
Одного разу зібралися в одному куточку світу всі людські почуття і якості. Коли НУДЬГА позіхнула вже втретє, БОЖЕВІЛЛЯ запропонувало: "А давайте грати в схованки!" ІНТРИГА підвела брову - "Схованки? А що це за гра???" БОЖЕВІЛЛЯ пояснило, що один із них, наприклад - воно, водить, тобто закриває очі і рахує до мільйона, у той час, як інші ховаються. Той, кого знайдуть останнім, буде водити наступного разу і т. д. ЕНТУЗІАЗМ затанцював з ЕЙФОРІЄЮ, РАДІСТЬ так стрибала, що переконала СУМНІВ ... АПАТІЯ, яку ніколи нічого не цікавило, відмовилася брати участь у грі. ПРАВДА не схотіла ховатися - її й так в кінці-кінців завжди находять. ГОРДІСТЬ сказала, що це - абсолютно безглузда гра (її ніколи нічого окрім себе самої не цікавило), а БОЯГУЗТВУ дуже не хотілося ризикувати ...- Раз, два, три ... - Почало БОЖЕВІЛЛЯ.
Першою сховалася ЛІНЬ, вона сховалася за найближчим каменем на дорозі.
ВІРА піднялася у небеса, а ЗАЗДРІСТЬ сховалася в тіні ТРІУМФУ, який власними силами умудрився піднятися на вершину найвищого дерева.ШЛЯХЕТНІСТЬ дуже довго не могла сховатися, так як кожне місце, яке вона знаходила, здавалося ідеальним для його друзів: кришталево чисте озеро - для КРАСИ, ущелина дерева - для СТРАХУ, крило метелика - для ХТИВОСТІ, подих вітру - для СВОБОДИ...Нарешті вона замаскувалася в промінні сонця.ЕГОЇЗМ же, навпаки, знайшов тільки для себе тепле і затишне містечко.БРЕХНЯ сховалася на глибині океану (насправді вона сховалася у веселці)...ПРИСТРАСТЬ і БАЖАННЯ зачаїлися в жерлі вулкана... ЗАБУДЬКУВАТІСТЬ... Навіть не пам'ятаю, де вона сховалася... Та це й не важливо.Коли божевілля долічило до 999999, ЛЮБОВ все ще шукала, де б їй
сховатися, але все вже було зайнято. І раптом вона побачила чудовий трояндовий кущ і вирішила сховатися серед його кольорів.
- Мільйон! - долічило БОЖЕВІЛЛЯ і почало шукати.
Першою воно, звичайно ж, знайшло ЛІНЬ. Потім почуло, як ВІРА сперечається з Богом, а про ПРИСТРАСТЬ і БАЖАННЯ воно дізналося по тому, як тремтить вулкан. Потім БОЖЕВІЛЛЯ побачило ЗАЗДРІСТЬ і здогадалося, де ховається ТРІУМФ. ЕГОЇЗМ і шукати не треба було, тому що місцем, в якому він сховався, виявився вулик бджіл, які вирішили вигнати непрошеного гостя. У пошуках БОЖЕВІЛЛЯ підійшло напитися до струмка і побачило КРАСУ. СУМНІВ сидів біля паркану, вирішуючи, з якого боку йому ховатися.Отже, майже всі були знайдені: ТАЛАНТ - у свіжій і соковитій траві, ПЕЧАЛЬ - в темній печері, БРЕХНЯ - у веселці (якщо чесно, то вона ховалася на дні океану)...От тільки одну ЛЮБОВ ніяк не могли знайти... БОЖЕВІЛЛЯ шукало за кожним деревом, в кожному струмочку, на вершині кожної гори і, нарешті, вирішило подивитися в трояндових кущах.
Коли воно розгортало гілки, раптом почуло крик нестерпного болю - виявилося, що гострі шипи троянд поранили ЛЮБОВІ очі. БОЖЕВІЛЛЯ не знало, що робити, почало вибачатися, плакало, благало, просило вибачення... І як спокуту своєї провини пообіцяло ЛЮБОВІ стати її поводирем.
І ось із того часу, коли почуття на Землі вперше і востаннє грали в схованки,
ЛЮБОВ сліпа,
а БОЖЕВІЛЛЯ
водить її
за руку...
***
Притча про любов, що годує сім’ю
Жила собі звичайна селянська сім"я. Чоловік і жінка. І жили вони з того, що вирощували яблука у своєму саду, а восени продавали їх.
Та сталося одного року, що селянин, занедужавши, не зібрав урожаю. Чимало яблук зігнило. Що ж робити? Якщо не продати врожаю, то сім?я не виживе.
Християнин зібрав усі гнилі яблука і поїхав на ринок продавати те, що є. благословила його жінка і сказала, що все буде добре. Так селянин і поїхав.
І от дорогою стрівся йому купець. Бачить той, що селянин їде дорогою на ринок, а його віз повний гнилих яблук. Поглянув купець і каже:
- Що ж це ти, дурню, робиш? Везеш на ринок гнилі яблука, коли в тебе їх ніхто не купить!
- Знаю, купче, знаю, - відказує селянин. – Але що маю робити, продавати треба, бо ж погинемо ми з жінкою.
- Еге ж, дістанеш ти від жінки, коли ні з чим повернешся з ринку. З’їсть тебе живцем!
- О купче, про це ти не хвилюйся. Жінка золота у мене. Вона душі в мені не чує.
- А отакого, чоловіче, не буває! – відповідає купець.
- Та ще й як буває! Золота в мене жінка!
Тоді купець запропонував побитися об заклад:
- Ну що ж, чоловіче, посперечаймося! Зараз ми повернемося до тебе додому і скажемо, що яблука гнилі, ніхто їх в тебе не купив і жити вам не буде за що. Якщо жінка у тебе справді така, як ти кажеш, то ти виграв – віддам я тобі он той кошіль з золотом. А якщо би брешеш і жінка зчинить тобі бучу, то я виграв, і заберу твого коня з возом? Згода?
- Згода!
І от повернулися вони до селянина додому. Він з порога в розпачі й каже жінці:
- Лихо, жінко! Не зміг я продати яблука! Горе нам узимку буде!
- Що ти, любий. Про що ти кажеш? Вернувсь, і то добре. Та ще гостя привів. Заходьте, зараз умитися вам дам і стіл застелю. Відпочинете і пообідаєте.
І от сіли вони за стіл, а жінка селянина за ним доглядає і аж сяє від радости. Купець же тільки й повертає розмову на проданий врожай і як ця сім?я всю зиму жити буде. А жінка селянина йому постійно відповідає:
- Та налагодиться якось усе, проживемо! Тепер головне, щоб чоловікові і гостю добре було.
Довго вони так сиділи. Врешті-решт купець зрозумів, що програв спір. Витяг він свій кошіль і каже:
- Так, чоловіче, немало бачив я на цьому світі, але такої золотої жінки, як у тебе, не бачив. Правду ти казав. От твої гроші і живіть щасливо!
***
Про щасливу сім'ю
До мудреця прийшов за порадою молодий чоловік.
- Скажи, в чому секрет твого знання? Ти щасливий. Тебе поважають, до тебе йдуть люди, щоб навчитися робити своє життя кращим. Я багато вчуся. А на мене сиплються неприємності. У відповідь мудрець посміхнувся і покликав свою дружину: Через пару хвилин зайшла гарна жінка. Очі її сяяли. І тоді мудрець попросив: - Кохана, у нас сьогодні гість. Іди, постав тісто для пирогів. Жінка пішла на кухню. Незабаром вона повернулася в кімнату і звернулася до чоловіка: - Тісто готове, коханий чоловік мій. На що мудрець сказав: - А тепер додай в тісто горіхи, сухофрукти та мед. Дружина запитала: - Ті, що я залишала для пирога на річницю нашого весілля? - Ті самі, - відповів мудрець. І жінка беззаперечно погодилася. Незабаром вона принесла тацю з ароматним пирогом. Але мудрець не поспішав пригощати гостя, він сказав: - Люба, я бачу, як ти старалася, але віднеси цей пиріг жебракам. Жінка посміхнулася. І вийшла з кімнати. Здивований гість вигукнув: - Шкода пирога! На що мудрець сказав: - Ти питав, як стати мудрим? Попроси свою дружину спекти пиріг. Додому він летів як на крилах. Там його чекало розчарування. Його молода дружина базікала з подругами. Але чоловік вирішив виконати пораду мудреця: - Люба моя, - почав він ласкаво, - я хочу, щоб ти зробила тісто. Дружина невдоволено заявила: - Я зайнята. Вдома є їжа. Але чоловік не вгамовувався. З бурчанням жінка проводила подруг і відправилася готувати. Незабаром вона повернулася і сказала: - Тісто готове, але я вирішила зробити печиво, а не пиріг. Через годину дружина винесла блюдо печива. І тоді набравши в груди більше повітря, чоловік випалив: - Люба, я ціную твою працю, але ти б не могла віднести це печиво і віддати убогим? - Ще чого! - Вигукнула дружина! - Знайшовся такий турботливий! Тільки харчі переводити! Кожен день вона пиляла його, згадуючи про цей випадок. Тоді він побіг у будинок мудреця. - Ти обдурив мене! Я слідував пораді. Стало гірше. В будинку стало нестерпно. Мудрець посадив гостя і сказав: - Ти питав мене, як я став таким мудрим і успішним. Тепер ти бачиш, що моя кохана дружина - джерело щастя. Ти більше часу витрачаєш на лайку і боротьбу з коханою жінкою, ніж на навчання. Є тут мудрість? - Мені кинути дружину і знайти іншу? - Запитав молодий чоловік. Мудрець насупився: - Ти шукаєш легкий спосіб. Це невірно. Тобі і твоїй дружині потрібно вчитися поважати і любити один одного. Іди додому і Зроби свою дружину щасливою. А до цього про книжки і не думай. - Я і так все для неї роблю, - не вгавав хлопець. - А чи щаслива вона? - Запитав мудрець. Ви вибрали один одного, щоб навчитися любити. А замість цього ти читаєш книги, і забув піклуватися про дружину, а вона обговорює тебе з подругами. Засмучений і розчарований пішов чоловік додому. По дорозі йому зустрівся торговець виноградом. Чоловіка осяяло: такий виноград він носив дружині, коли вони познайомилися. Дружина так любила його. А він не пам'ятав, коли востаннє пригощав її. Чоловік купив трохи винограду. Але порадувати дружину він так і не зміг: вона спала. На її обличчі були сліди сліз. Він вирішив не будити її. Поставив на столик чашу з виноградом. Прокинувся він від ніжних поцілунків. Дружина обіймала його. Далі повсякденні турботи захопили їх обох. Тепер вони вчилися бути уважними один до одного. Чоловік Він пам'ятав, що потрібно відновити мир у будинку. Дружина теж змінилася: стала доглядати за собою, була ласкава і ніжна і не засиджувалася у подруг. Через якийсь час в будинок до них хтось постукав. Господар відкрив двері. Перед ним стояв хлопець. Очі були сумні, плечі сгорблен. Під пахвою він тримав книги. - Допоможи мені, мудра людино, - попросив він, - один направив мене до тебе. Він сказав, ти знаєш, як бути щасливим. Я вивчаю праці великих мудреців. Життя моя не міняється. А дружина стає все зліше. Вислухавши хлопця, господар будинку посміхнувся: - Проходь, бажаний гість. Моя дружина якраз зібралася готувати вечерю... ***Про любов подружню
На краю поля стояли Любов і Розлука і милувалися молодою парою.
Розлука говорить Любові: - Укладемо парі: я їх розлучу! -Любов відповідає: - Стривай, дай я до них лише один раз підійду, а потім ти - стільки, скільки захочеш - і ми побачимо, чи зможеш ти їх розлучити. Розлука погодилася. Любов підійшла до молодої пари, доторкнулась до них, зазирнула в їхні очі і побачила, як між ними пробігла іскра... Любов відійшла і каже: - Тепер твоя черга. Розлука відповіла: - Ні, зараз я нічого не можу зробити - зараз їх серця наповнені любов'ю. Я прийду до них пізніше. Минув час. Розлука заглянула в будинок і побачила молоду матір з немовлям, батька. Розлука сподівалася, що любов вже пройшла, і тому з надією переступила поріг їхнього будинку. Але, заглянувши в їхні очі, вона побачила Подяку. Розлука повернулась і сказала: - Я прийду до них пізніше. Минув час, Розлука знову з'явилася до них - у будинку шуміли діти, з роботи прийшов втомлений чоловік, мати заспокоювала дітей. Розлука сподівалася, що вже тепер-то вона точно зможе їх розлучити - адже за цей час і Любов і Подяка вже давно повинні були вивітритися з їх сердець. Але, зазирнувши в їхні очі, вона побачила Повагу і Розуміння. - Я загляну пізніше, - сказала Розлука. Минув час. Знову прийшла в їхній дім Розлука. Дивиться вона - діти вже дорослі, сивий батько пояснює щось своїм дітям, дружина щось готує на кухні. Глянула в їхні очі і розчаровано зітхнула: вона побачила в них Довіру. - Я прийду пізніше, - сказала Розлука і вийшла. Минув ще час. Заглядає знову Розлука в будинок, дивиться, а там бігають онуки, біля каміна сидить, похнюпившись, старенька жінка. Розлука дивиться і думає про себе: - Ну от, схоже, мій час настав. Хотіла вона було зазирнути старенькій в очі, але та встала і вийшла з дому. Розлука пішла за нею. Незабаром прийшла старенька на цвинтар і сіла біля могили. Це була могила її чоловіка. - Схоже, я запізнилася, - подумала Розлука, - час зробив за мене мою роботу. І Розлука заглянула в заплакані очі старенької. А в них вона побачила Пам'ять - Пам'ять про Любов, Подяку, Повагу, Розуміння і Довіру...
Від щирого серця бажаю і вам, щоб у вашім серці жила Пам'ять про Любов, Подяку, Повагу, Розуміння і Довіру ...
***
|
Немає коментарів:
Дописати коментар