ЛІТАКЦЕНТ: СУЧАСНА ЛІТЕРАТУРА: Володимир В’ятрович «За лаштунками «Волині-43». Невідома польсько-українська війна»

У Києві презентували книгу про Волинську трагедію

Книгарня “Є”, видавництво “Клуб Сімейного Дозвілля” та Центр досліджень визвольного руху презентували книжку Володимира В’ятровича «За лаштунками «Волині-43». Невідома польсько-українська війна» у суботу, 22 жовтня.

Ця книжка – чи не перша спроба науково-популярного викладення історії польсько-українського конфлікту середини минулого століття. Автор пропонує поглянути на події 1943 року на Волині у контексті історії двох народів до, під час та після Другої світової війни. В основі дослідження — свідчення безпосередніх учасників подій, документи українського та польського підпілля, Армії Крайової та УПА, що були головними дійовими особами трагедії, яка тривала не один рік. Хто ховався й далі ховається за лаштунками цих подій? Хто отримує політичні дивіденди з історії протистояння двох найчисленніших європейських народів, що виборювали свою державність під владою імперій? Читач отримає можливість сформувати власну думку про події не на основі медійних повідомлень чи політичних спекуляцій, а за допомогою фактів і документів, а також аналізу сучасних політичних та інформаційних кампаній.

Володимир В’ятрович — історик і публіцист, дослідник українського визвольного руху, голова Українського інституту національної пам’яті, ініціатор пакету законів про декомунізацію. Очолював Архів СБУ та розсекретив колишні архіви КҐБ. Працював в Українському науковому інституті Гарвардського університету, потім вивчав матеріали архіву Інституту Гувера Стендфордського університету. Автор та співавтор восьми книг з історії визвольного руху та Другої світової війни. Викладав в Українському католицькому університеті та Києво-Могилянській академії.

Книга вийшла друком у «Клубі Сімейного Дозвілля» спільно з Центром досліджень визвольного руху.

Адреса книгарні «Є»:
вул. Лисенка, 3,
м. «Золоті Ворота».
Тел.: (044) 235 88 54

Автор написав для ТСН.ua про головний фокус своєї роботи.  Слово "Волинь" для українців означає одну з найгарніших частин країни, прекрасний край лісів та озер із давньою історією, що сягає часів Русі. Зовсім іншого значення воно починає набувати для наших західних сусідів. "Волинь" (польською — чоловічого роду, з наголосом на першому складі) стає синонімом страшного злочину. Таке сприйняття відносно нове ― йому трохи більше десяти років, але завдяки мас-медіа та політикам воно впевнено витісняє у свідомості поляків первісне значення. Поєднання цього слова з цифрами "43" усуває взагалі будь-який інший контекст і сприймається винятково як синонім масового вбивства, а віднедавна ще й поняття "геноцид". Здійснити таку трансформацію тільки завдяки зусиллям нинішніх ЗМІ, навіть попри їх потужний вплив на формування свідомості суспільства, неможливо. "Волинь—43" — це не вигадка польської чи російської пропаганди. В основі інформаційної та політичної кампанії — реальна страшна історія про вбивства тисяч людей, які сталися в роки Другої світової війни. Проте вирвана з ширшого географічного та хронологічного контексту, приправлена емоціями та політичними інтересами історія зазвучала зовсім по-іншому. 

Фокусування лише на Волині і лише 1943 року формує викривлену картину того, що відбувалося між поляками та українцями до, під час та після Другої світової війни. Справді, на Волині особливо влітку того 1943-го, жертвами були здебільшого поляки. Але по-іншому було на Холмщині попереднього 1942-го і наступного 1944-го, по-іншому було в Галичині того ж 1944-го чи в Надсянні та Лемківщині протягом 1945—1947 рр. 

Ширший географічний і хронологічний контекст показує, що і українці, і поляки були водночас серед тих, кого вбивали, і тих, хто чинили вбивства. Тому зробити поділ між катами і їх жертвами за національною ознакою не вдасться. ТСН.ua  Ширший контекст не тільки краще показує, що сталося тоді між нашими народами, він може пояснити, чому це стало можливим. Чому в роки однієї з найкривавіших воєн в історії людства українці та поляки, які були жертвами двох тоталітарних режимів ― комуністичного та нацистського, стільки зусиль спрямували на взаємне поборювання? Чому стали можливими такі страшні вияви взаємної ненависті між тими, хто жили поруч одне одного? Відповідь, яку пропонують ті, хто користуються звуженим фокусом "Волинь—43", дуже проста — на зміну довоєнній ідилії співіснування двох народів приходить жахлива різанина завдяки стараннями українських націоналістів. Саме вони зуміли захопити своєю ідеологію, яка ніби від самих початків передбачала необхідність знищення поляків, тихих і спокійних назагал українців і штовхнули їх на вбивства. Як і кожна проста відповідь на складне історичне питання, вона — хибна. І не лише тому, що годі знайти в ідеології українських націоналістів якусь особливо полонофобію, яка мала б стати основою для винищення поляків. Адже ОУН ніколи не володіла ресурсом, достатнім для масової індоктринації суспільства своїми ідеями. До, під час і після Другої світової головним мотиваційним чинником для більшості українців, що підтримували боротьбу українських націоналістів, була в першу чергу поведінка їхніх супротивників ― польської, радянської чи німецької влади. Саме жорстока окупаційна політика, яка позбавляла шансів не лише на самореалізацію, а часто навіть на життя, штовхала в лави підпільників та повстанців звичайних селян, далеких до різного роду ідеологічних конструкцій. Звичайні українські селяни, донедавна далекі від будь-яких політичних процесів, були основою української нації загалом і основою українського визвольного руху ОУН та УПА зокрема. Люди з інших прошарків українського суспільства (інтелігенції, військової еліти), попри те, що залишалися абсолютною меншістю, зуміли задати організаційні рамки, які об'єднали цю більшість, мотивувати їх доволі абстрактною ідеєю незалежної України. Більшість учасників українського визвольного руху не знала достеменно, якою має стати держава, за яку вони борються і навіть гинуть. Вона просто мала бути іншою, ніж тогочасні польські, радянські, чи німецькій реалії, у яких їм не було місця тому, що вони були українцями.

 Якщо відважимося ширше заглянути за лаштунки "Волині-43", то побачимо ті процеси, які призвели до масштабного протистояння. Адже і Перша світова війна, і перше військове зіткнення між українцями та поляками на руїнах імперій, і жорстока дискримінаційна політика польської влади (утиски політичних та культурних прав, "пацифікація", руйнування українських храмів) і, врешті, Друга світова і новий збройний конфлікт між українцями і поляками ― всі ці події, яких вистачило б на століття історії, відбулися у вкрай стислий хронологічний період — упродовж тридцяти років, протягом життя одного покоління. Для українця-галичанина, який брав участь в антипольській акції 1944 р., події першої українсько-польської війни 1918—1919 років були не такими уже й далекими. Це те, що відбувалося 25 років тому (чи надто вже давно був нині вікопомний для нас 1991-й?). 

 Тож той самий українець міг бути учасником обох подій. Хоча очевидно, що більшість вояків УПА все ж були молодими людьми, які не брали участі у війні 1918—1919 років. Але їхнє прагнення реваншу за поразку батьків було, напевно, не меншим, особливо зважаючи на пам'ять про приниження міжвоєнного періоду, в умовах яких формувалися ці молоді українці. Читайте також: Волинська трагедія. Замість взаємного вибачення – односторонні звинувачення Якщо ми зазирнемо за лаштунки "Волині—43" у ті дні, які ближче до нас, то побачимо, як прагнення помсти штовхало на воєнні злочини польських підпільників, які нищили українські села на Холмщині чи Галичині 1944-го, чи в Надсянні наступного 1945-го. Ми зрозуміємо, як нав'язаним ненависною полякам Москвою комуністам вдалося втриматися при владі в повоєнній Польщі ― ціною вирішення "українського питання". Комуністи зробили те, чого за результатами війни прагнула більшість польського суспільства, те, що до і під час війни обіцяли здійснити націоналісти, ― Польщу без українців, фактично моноетнічну державу. 

 Знищена, депортована до СРСР, розсіяна по теренах північно-західної Польщі українська спільнота, яка відігравала важливу роль у становленні держави (як це було в часи Другої Речі Посполитої), перестала існувати. Тож, відважившись розсунути вузькі лаштунки "Волині—43", ми зможемо зрозуміти не лише причини та обставини перебігу конфлікту між українцями та поляками в минулому, ми отримаємо відповідь на питання щодо особливостей нинішніх відносин між нашими країнами. Проте лаштунки не лише звужують можливості огляду, вони ще й приховують від глядача дії, певних суб'єктів, які не з'являються на сцені. Так було з подіями на Волині 1943-го, де за лаштунками польсько-українського протистояння активно діяли німецькі та радянські чинники, зацікавлені в поглибленні конфронтації. Так само й нині за лаштунками "Волині—43" працює російська пропаганда, спрямована на погіршення відносин між нинішніми Україною та Польщею. Тому в цій книжці мова йтиме як про події кількадесятилітньої давності, так і про зовсім недавні, ті які ще тривають і поки не стали історією. Знову, як і понад сімдесят років тому, суперечками між українцями та поляками намагається скористатися третя сторона, яка активно діє за лаштунками "Волині". І знову третя сторона та сама — Росія. 

 І так само як тоді, саме вона насправді є головної загрозою сьогодні і для України, і для Польщі. Тому сьогодні як ніколи потрібна співпраця між громадянами наших країн, щоб описана в цій книжці війна справді стала останньою польсько-українською. Останньою не в значенні найближчою до нас, а тією, після якої не буде іншої.

Читайте також: Волинська трагедія. Замість взаємного вибачення – односторонні звинувачення
Більше читайте тут: http://tsn.ua/blogi/themes/books/knizhka-ne-lishe-pro-volin-790693.html