08.07.2016 _ Олеся Ісаюк, Український тиждень
Ровецький негайно попросив про контакт з Бандерою. Стахів передав прохання провідникові. Бандера погодився без роздумів. І – в суворій таємниці перед вартою – зустріч відбулася.
Зустріч двох відбулася рано-вранці в четвер 22 липня 1943 року на блоці "Целленбау" концтабору Заксенхаузен.
На початку один зі співрозмовників представився: "Провідник Організації Українських Націоналістів Степан Бандера". У відповідь почув: "Головний Комендант Армії Крайової генерал Стефан Ровецький".
Українець з покоління, готового на все заради відновлення державності, в’язень тюрем міжвоєнної Польщі, куди потрапив, зокрема, за участь у вбивстві міністра внутрішніх справ Польщі Броніслава Перацького.
Поляк, гордий здобутою незалежністю Батьківщини, професійний військовий, учасник воєн 1918 – 1921 року. Його безпосередній начальник у службовій характеристиці написав – "…колись стане хвалою польської армії.".
Зустрітися лідерам двох народів допомогло не тільки Гестапо, але й впертість Володимира Стахова, члена Проводу Організації українських націоналістів і також в’язня Заксенхаузена. Саме він 16 липня 1943 року побачив фігуру когось новоприбулого.
 |
| "Целленбау" - особлива в’язниця СС та Гестапо" - напис на таблиці на бараці, де утримували найвідоміших бранців табору смерті |
Перші дві спроби контакту не вдалися – генерал "мовчав, як заклятий". Тільки 18 липня, на третій день, Ровецький відгукнувся, почувши рідну польську мову – до того Стахів пробував щастя іншими мовами.
Тільки-но Стахів розповів, хто він і звідки, тут же почув запитання: "А де Бандера і Стецько?" – "Вони тут. Бандера ваш сусід, ви з 71 камери, а він у 73".
Ровецький негайно попросив про контакт з Бандерою. Стахів передав прохання провідникові. Бандера погодився без роздумів. І – в суворій таємниці перед вартою – зустріч відбулася.
Хоч які різні люди, вони потрапили "за дроти" з дуже подібних причин. Степан Бандера зі своїми товаришами заплатили свободою за проголошену 30 червня у Львові незалежну Українську Державу. Радше, не стільки за те, що проголосили, стільки за те, що не зреклися.
Стефан Ровецький – за те, що створив і очолив Армію Крайову – підпільну армію, якій не міг дати ради, здавалось би, всесильний окупаційний режим. Від самого початку "походу на Схід" змусив нацистів усвідомити просту істину – ніхто не кориться добровільно.
Міжнародні контакти під дулом кулемета
Хоч перед війною польська преса активно мусувала думку, що ОУН – німецька "п’ята колона", для Ровецького ув’язнення Бандери в Заксенхаузені було "цілком достатнім аргументом, що ці люди також боролися з Гітлером".
І тут уже вступало в свої права поняття військової честі, яке забороняє шкодити тому, хто в однаковій ситуації з тобою протистоїть спільному ворогові.
 Степан Бандера |
Стефан Ровецький - "Грот"
Свою позицію Ровецький виклав у підпільному "грипсі" польським співвязням: "… вже зараз мусимо рахуватися з втратою наших східних земель на користь українців. Того вимагає політика польської нації". Бандера напевно був би задоволений з такого твердження.
Скорочену версію статті вперше було опубліковано в журналі "Український тиждень"
Бандерівці на додачу до цього за довготривалий тюремний "стаж" засвоїли тверду етику політичних в’язнів. Згідно з цим неписаним кодексом, усі в’язні, незалежно від походження і поглядів – єдина спільнота, об’єднана спільним ворогом – режимом. Відповідно, належало всіма способами допомагати товаришам недолі – навіть ціною власного життя.
Але тінь минулого таки тяжіла. Щоб не провокувати незгод, обидві сторони відмовилися від дискусій на історичні теми, облишивши минуле історикам і письменникам. Дискусії крутилися навколо майбутнього.
Зрозуміло, темою №1 тут же стали перспективи українсько-польських стосунків. Ані Бандера, ані Ровецький не змогли розповісти про зміст тих розмов, а пам'ять Володимира Стахова теж не зберегла їхнього змісту.
Свою позицію Ровецький виклав у підпільному "грипсі" польським співвязням: "… вже зараз мусимо рахуватися з втратою наших східних земель на користь українців. Того вимагає політика польської нації". Бандера напевно був би задоволений з такого твердження.
Другою великою темою для розмов була політика західних союзників. Зі Сходу стрімко наступала Червона Армія, а союзники не поспішали відкривати "другий фронт" в Європі. Що далі?
"Цієї осені (1943 р.) більшовики займуть Україну, а наступного літа ввійдуть в Польщу. До дідька, наші приятелі, як завжди, мають час і не спішаться". Реалізму Ровецького в політиці вистачило б не на одного.
І українців, і поляків регулярно відвідували гості з Берліна – Німеччина не втрачала надії домовитися з котроюсь зі сторін. Але чули тільки відмови. "У словнику українського націоналіста нема слова "здатися", – цю фразу польські слідчі чули ще перед війною.
Тепер її почули і гестапівці. Ровецький припечатав справу коротко: "Кого луплять в боки, з тим переговорів не ведуть!".
Розмови Бандери з командиром Армії Крайової не тривали довго – Бандеру утримували в суворій ізоляції, не випускаючи навіть на короткі прогулянки. Генерала на прогулянки випускали.
Крихітний прогулянковий майданчик розміщувався під вікнами камери Володимира Стахова і під час щоденних прогулянок генерала можна було порозмовляти.
Стахів і став постійним співрозмовником і справжнім другом у нещасті для генерала. Такі щоденні розмови тривали до 11 грудня 1943 року.
Почесний в’язень – також в’язень
Заксенхаузен відрізнявся від решти таборів тим, що в ньому був спеціальний блок "Целленбау", де в окремих камерах утримували особливо важливих в’язнів. Дякуючи цьому, у табірному жаргоні блок фігурував, як "промінентенбау".
"Промінентами" в табірній говірці називали також винятково важливих в’язнів. Головний наглядач за блоком, Курт Еккаріус підпорядковувався безпосередньо начальникові табору штандартенфюрерові СС Антону Кайндлю.
Серед "жителів" блоку значилися комуністичні діячі з усієї Європи, офіцери Інтелідженс Сервіс, пілоти англійських літаків, син Сталіна і син Нансена, принцеса італійського королівського дому Мафальда, радянські генерали, німецькі єпископи, українські націоналісти, французький міністр, австрійський канцлер – всього до 80 осіб одночасно.
 |
| План сучасного меморіалу на місці колишнього концтабору Заксенхаузен. Барак "Целленбау" позначено № 15 |
Бранців "Целленбау" утримували в камерах-одиночках, які різнилися хіба розміром. Умеблювання – стандартне: ліжко, стіл з кріслом, посудина для води і, очевидно, "параша". В таких приміщеннях влітку в’язні душилися від спеки, а взимку дубіли від морозу.
У таборі панував суворий розпорядок – підйом о 6 ранку, умивання, на яке відводилося щонайбільше 10 хвилин. В 11 годині відбувалися прогулянки – але не для всіх.
Ополудні в’язням видавали обід, а після спожиття їжі – "поживу духовну" у вигляді офіціозів НСДАП. Вечеряли в "Целленбау" о шостій вечора, а через дві години, в 20.00 наступав відбій. І так щоденно.
"Бо ти на землі – Людина…"
Від решти "гефтлінгів" Ровецького і Стахова відрізняло тільки приміщення і відносна гарантія до пори, до часу не потрапити до "газу" чи під кулю. Ніхто не міг сказати, коли і як обірветься життя кожного, а в таких умовах політичні і національні різниці завжди трохи поступаються місцем.
Генерал Ровецький уже віддавна хворів на шлунок – сильні болі в животі не давали спати. Режим строгої ізоляції не допускав відвідин лікаря. Та навіть якби допускав, то таборові "ревіри" між в’язнів інакше, як "умиральнею" не називали.
Допомога прийшла з несподіваного боку – в серпні до "Целленбау" привезли ще одного оунівця – лікаря Тому Лапичака. Стахів тут же розповів йому про ситуацію і Лапичак погодився допомогти.
 |
| Це все, що залишилося від Т-подібної у плані будівлі "Целленбау" "Перекладину" зруйнували восени 1944 року, залишилася тільки "ніжка" |
Лікувати, правда, було нічим, тож обмежилися розмовами між пацієнтом і лікарем вже перевіреним способом – через вікно у час варти "хорошого" есесівця. Лапичак зумів поставити діагноз Ровецькому, але зарадити біді можна було тільки "підручними засобами".
В умовах концтабору бажання допомогти важить більше, ніж сама допомога. Ровецького, як особливо важливого в’язня, годували дещо краще – інша справа, що половина продуктів були йому протипоказані.
Знаючи це ще з Варшави, він запропонував Стахову ділитися з ним їжею. Цей план не вдалося зреалізувати з практичних причин – доступ до вікна камери номер 69 перекривав "щиток", через який можна було щось закинути хіба з даху – але не з двору, під наглядом конвоїрів з "вишок".
Попри все, Ровецькому вдалося знайти щілину і крізь неї регулярно просовувати різні дрібнички – наприклад, цигарки.
Стахів став для генерала, здавалось би, кровно ворожої армії справжнім "вікном у світ". Ще в липні він повідомив решті в’язнів – поляків про присутність їхнього Головного Командира в блоку і з тих часів передавав записки від них генералові і назад второваним шляхом – через вікно.
 |
| Сучасний вигляд коридору у бараку "Целленбау" |
Жодна з тих записок не потрапила в руки німців. А за пересилання "грипсів" в’язня тут же відправляли в підземний карцер.
Уже пізніше, коли Стахова переведуть у камеру 17 і особистий контакт з Ровецьким обірветься, останній пересилатиме Стахову "грипси" зі словами підтримки і подяки.
"Та тяжкі мої кайдани…"
Восени 1943 року Ровецький і Стахів почали планувати спільну втечу. Можливо, що до компанії долучився б і Бандера. За такі спроби концтабірні власті карали одним – смертю. В найкращому разі – тяжким ув’язненням в карцері.
Тому про плани втечі звірялися тільки тим, кому вірили, як собі. Щодо котрих не виникало підозр у співпраці з нацистами.
Основним у втечі з концтаборі було вибратися за його межі. Вибратися з блоку, не кажучи вже про табір без сторонньої допомоги було неможливо – спробуй беззбройному пробитися через подвійні мури і ряди колючого дроту під наглядом кулеметних дул з "вишок".
Тому змовники почали шукати серед охоронців такого, який згодився б за відповідну суму вивести втікачів з табору і допомогти їм сховатися у незнайомій місцевості.
Такий охоронець знайшовся. Свободу двох людей він оцінив у 50 тисяч марок, які згоджувався сплатити Ровецький – за себе і за українських друзів. Він уже готувався писати лист до своїх соратників на свободу.
Але – контакти з охоронцем підтримувалися через третього в’язня, а того несподівано перевели до загального табору. План розвалився.
 |
| Медаль у пам'ять про Стефана Ровецького - першого командира Армії Крайової |
Нова надія засвітила, коли стало відомо про плани перевезти Ровецького до Берліна для фахового медичного огляду.
Як і попереднього разу, участь у підготовці втечі набрала міжнародного характеру. Планувалося, що генерал вискочить з автомобіля на закруті в районі Потсдамської площі.
Стахів, який раніше бував у Берліні, намалював для товариша по недолі план околиць площі. В останній, як думали, розмові, обоє домовилися про спосіб, яким Ровецький у разі удачі подасть звістку про себе.
Генерал мав прислати листа, в якому прізвище Стахова мало бути написане на польський лад. Остання фраза українця у тій розмові була: "Боже вам помагай!".
Коли Ровецького нарешті повезли до Берліна, Стахів "ані того дня, ані наступного не міг спати". Але і цей план не вдався – Ровецького везли двома автомобілями під сильною охороною. Спроба втечі напевно закінчилася б розстрілом на місці.
Ціна свободи
Стефану Ровецькому так і не судилося втекти з ворожих рук – його розстріляли в серпні 1944 року, зразу ж після вибуху Варшавського Повстання.
Степана Бандеру у вересні 1944 року вивезуть з табору до Берліна. Вкотре умовлятимуть зректися Акту відновлення Української Держави і пропонуватимуть співпрацю. Вкотре почують "ні". У лютому 1945 року Провідник зуміє в атмосфері загального хаосу втекти з-під варти і продовжить боротьбу.
Володимир Стахів переживе обох і стане свідком. Свідком того, як і надалі двох провідників єднатиме тільки бажання до свободи свого народу. Стефан Ровецький заслужено буде вшанований своїм і чужими народами.
А боротьба Степана Бандери триватиме і після його смерті – за те, аби в’язня Заксенхаузена перестали називати спільником нацистської Німеччини. Попри довгоочікуване визнання в 2015 році ОУН учасником боротьби за незалежність України, вона триває й дотепер.
---------------
Читайте також:
Читайте також:
Інші матеріали за темою "Бандера"
Немає коментарів:
Дописати коментар