Наталія Шевчик

ІСТОРІЯ УКРАЇНСЬКОГО КОМПОЗИТОРА, ЯКИЙ НАДИХАВ КОКО ШАНЕЛЬ

Композитор українського походження Ігор Стравінський надихнув Коко Шанель на створення легендарного парфуму.

Стравінський — один із найвидатніших композиторів 20-го століття, володар премії “Греммі”, лектор Гарвардського університету й головний музичний експериментатор. За право називати його своїм композитором змагається Франція, Америка та Росія. Втім, безсумнівне одне – в його жилах тече українська кров.

Батько Федір – оперний співак, який походив із давнього козацького роду, тож не випадково, що саме він позував для Іллі Рєпіна у картині “Козаки пишуть лист турецькому султану”. Мама – піаністка, родом з Волині. Протягом всього життя Старвінському шалено щастило на хороші знайомства.Батько однокурсника виявився відомим композитором Миколою Римським-Корсаковим. Тож українець протягом 5 років брав у нього уроки. А коли й учень почав презентувати власні твори, то виявилося, що Сергій Дягілєв, не менш відомий керівник балету, його 5-юрідний брат. Так родичі почали спільно працювати.Якщо Дягілєв ще якось сприймав його експресивну музику, то публіка часто критикувала й називала її надто шумною.А от Коко Шанель була зачарована Стравінським із першого знайомства, і коли в композитора почалися фінансові труднощі, запросила його з сім’єю до свого маєтку. Українець не встояв перед шармом модельєра, а закохана Коко того ж року створила свій кращий парфум – “Chanel №5”.

І хоча композитор півстоліття прожив за кордоном, до українського Полісся ставився з особливою теплотою. У містечку Устилуг, звідки походила його мама, Старавінський і собі збудував маєток. До речі, саме в ньому написав свої кращі твори.

• 
  

Наталія Шевчик

Таємниці та трагедії кохання Лесі Українки

Здається, вона народилася для щастя, адже Бог дав їй стільки талантів, але життєвий шлях виявився важким, тернистим, переповненим фізичного болю, душевних мук і нещасливого кохання...

Щастя Лесі в тому, що найрідніші люди завжди підтримували її, піклувалися про неї.

Тридцять років вона боролося із невиліковною хворобою, і рідні люди, як могли, полегшували її страждання. Але жоден з них не міг захистити Лесю від неї самої, від її кохання. Вона любила без міри.

Для письменників кохання – наче світло в кінці тунелю: без нього життя перетворюється на темряву, бруд та вічні пошуки себе. Тому творчість будь-якого поета чи прозаїка – це передусім історія його кохання, зрад, інтриг і пристрастей. Такі історії не схожі між собою, кожна має свою родзинку та особливе значення, і в тому, мабуть, головна принада любові.

МАКСИМ СЛАВІНСЬКИЙ

Уперше вихідець із освічених селян, який народився 12 серпня 1868 року в містечку Ставищі на Київщині, побачив Ларису влітку 1886-го у волинському селі Колодяжному, де її батьки мали чималий маєток. Максимові було вісімнадцять, дівчині – п'ятнадцять років. Вона любила купатися в озері, та на той час навіть не підходила до води: соромилася своїх осоружних милиць. Коли недуга зачаювалася в кволому тілі, одразу ж відкладала їх. Юнак цього не помічав, бо був делікатним та ще й мав чимало парубоцьких справ разом із Ларисиним братом, який пізніше стане відомим письменником Михайлом Обачним і невтомним дослідником у царинах математики, фізики, астрономії та метеорології.

У квітні 1890 року Лариса надсилає братові Михайлові листа, де є такі рядки: "Філософи новітні, – // Ти, я та пан Максим…"

У травні того ж року поетеса скаржиться братові, що Славінський не озивається до неї, й відверто додає: "Попроси п. Максима (…), щоб він переписав для мене переклад віршів…" Далі німецькою мовою наводяться промовисті слова Генріха Гейне: "І коли б знали ці маленькі квіти, як глибоко зранене моє серце".Творчість німецького поета на довгі роки поєднала долі двох обдарованих людей. Збереглися десятки Ларисиних листів, у яких вона розповідає про подробиці затяжної спільної праці. 1892 року львівська друкарня Товариства імені Шевченка (серія "Всесвітні твори") оприлюднила "Книгу пісень" Генріха Гейне, де, до речі, автори вперше вжили в українській літературній мові звичні сьогодні слова "завжди", "промінь", "палац", "прийдешність"…Саме ці високопоетичні, відкриті ними блискітки осяювали Максима та Ларису, коли вони зустрілися влітку 1892 року в Колодяжному. Взаємні почуття спалахнули з новою силою. Деякі дослідники вважають, що то було перше – ще дівоче – кохання волинянки. На такий висновок, зокрема, наводять спогади Олександра Шульгіна, оприлюднені після смерті дружини Максима Антоновича: "Тепер можна сказати і про зворушливий його роман із великою українською поетесою, в душі якої він лишив глибокий слід". Так чи не так, а з іменем Славінського пов'язано багато перлин Лесиної інтимної лірики: " Горить моє серце", "Стояла я і слухала весну", "Хотіла б я піснею стати", "Сон літньої ночі"… До "пана Максима" звернуті й такі слова: "Милий мій! Ти для мене зруйнований храм…"Чому так сталося? Про це не знав і не хотів довідуватися ніхто – ні Олена Пчілка, яка мріяла про іншу долю талановитої доньки, ні найближчі друзі, ні самі закохані, котрих нещадне життя постійно вело й вело в різні боки, за протилежні небосхили. Лариса, ставши Лесею Українкою, ніде й ніколи не зронила жодного неґречного слова про Максима Славінського. А він завжди шанобливо говорив і про Ларису Косач, і про Лесю Українку.

Немає достаменних свідчень про те, чому перервалися ці романтичні стосунки – перейшовши у дружні (їхнє спілкування тривало ще протягом багатьох років). Відомо, що Олена Пчілка недолюблювала хлопця, вважаючи його “лінтюгою”, та навряд чи воля матері стала б перешкодою на шляху норовливої дочки.

Після смерті Лесі Українки Максим Славінський поринув у політичну діяльність, яку згодом високо оцінив Михайло Грушевський. Саме перекладач творів Гейне за дорученням гетьмана Скоропадського у грудні 1918-го вичитував текст його відмови від влади. 2 вересня 1919 року уряд Української Народної Республіки, який тоді перебував у Кам'янці-Подільському, призначив Максима Славінського міністром іноземних справ. Пізніше, ставши емігрантом, він займався дипломатичною роботою. 27 травня 1945 року був заарештований у Празі радянською контррозвідкою. Після катувань на допитах помер о 23-й годині 30 хвилин 23 листопада в камері Лук'янівської в'язниці. Було йому тоді 77 років.

НЕСТОР ГАМБАРАШВІЛІ

Вивчаючи інтимну лірику Лесі Українки («Як я умру...», «Так прожила я цілу довгу зиму», «Не дорікати слово я дала...»), простежуємо стосунки Лесі з Нестором Гамбарашвілі, які, за твердженням деяких біографів, були більш ніж дружніми. Про це начебто свідчила й Ольга Петрівна, Лесина сестра, з якою її єднала особлива духовна близькість. Леся давала Несторові уроки французької мови, він її вчив грузинської. Грузія викликала в дівчини щирий інтерес: її захоплювала сила духу народу, який усім лихоліттям протиставив свою мужність та доблесть і зумів зберегти себе.

У 1897 році різко загострилася хвороба Лесі. Боротися з недугою вона подалася до Ялти. Там, отримавши якось чергового листа від матері, письменниця дізналася про одруження Нестора Гамбарашвілі. Леся це коментувала іронічно: "Попався, жучку, в панську ручку!" Та для неї це була тяжка драма - мати навіть ховала подалі отой кинджал. 1958 року Нестор (тоді старший науковець Управління заповідників при уряді Грузинської РСР) побував у Києві й плакав над Лесиною могилою.

СЕРГІЙ МЕРЖИНСЬКИЙ

Однак справжнім, великим, спалюючим і знищуючим коханням Лесі Українки був Сергій Мержинський. Познайомилися вони влітку 1897-го в Ялті. Лесю мучив туберкульоз кісток, Мержинського – туберкульоз легенів (сухоти). Він приїхав з Мінська, де служив на залізниці.Вперше про Мержинського згадується в листі до матері 21 липня 1897 р. "Мій новий знайомий панич Мержинський (направленний до мене Тучапським)". З цьогож листа дізнаємося, що Мержинський живе в Ялті, в частині міста, де багато куряви і не видно моря. З листа стає зрозумілим, що знайомство було викликане зв`язками Лесі Українки з кримською соціал-демократичною організацією.І ніщо так не вражає тепер мого серця, як сії пахощі,

тонко, легко, але невідмінно, невідборонно нагадують вони мені про те, що моє серце віщує і чому я вірити не хочу,не можу.

"Він мало знав життя, і тим тяжче для нього були його грубі поштовхи. Будучи найбільш зворушливим і ніжним товаришем, він до себе викликав гаряче дружнє ставлення, але однак завжди почував себе самотнім, і його улюблений вислів був дуже песимістичний: "Sois malheureux et tu seras seul" (Будь нещасливий і ти будеш самотній)." "Тільки останні роки короткого життя Сергія Костянтиновича були осяяні світлом прекрасної дружби і ніжного піклування друга-поєта…"- Леся Українка.

Вони не вводили в оману ні себе, ні одне одного: Сергій знав, що Леся кохає його, а Леся знала, що його серце належить іншій жінці. Це був час надзвичайного трагічного напруження. Леся намагалася підбадьорити хворого. В той час вона пише одну з найсильніших своїх драм — «Одержима». Критики вважать, що саме тоді народився в Україні новий драматург. У листах до близьких і друзів Леся намагалася бути бадьорою. Писала, щоб їх заспокоїти, що навіть поправилась, але розуміла, що скоро назавжди втратить кращого друга. На руках Л. Українки коханий помер.Візьми, візьми мене з собою, ми підемо тихо посеред цілого лісу мрій і

згубимось обоє помалу,вдалині. А на тім місці, де ми були в житті, нехай троянди в`януть, в`януть і пахнуть,

як твої любі листи, мій друже…

Хоча вона знала, що нема порятунку, але смерть Мержинського стала величезним ударом для письменниці, надівши жалобу, Лариса Петрівна вже до кінця своїх днів не знімала одягу чорного кольору.

КЛИМЕНТ КВІТКА

Хвороба і смерть Сергія Мержинського вимучили Лесю і фізично, і морально. Крім того, усе її життя було боротьбою з власною хворобою. Перші ознаки сухот з’явилися ще в 11 років – цією хворобою була уражена в неї рука. Наприкінці 80-х – на початку 90-х років хвороба ослабла, але в середині 90-х перекинулася на ногу. 1897 року дівчині роблять операцію в Берлині, але 1901 року, після того, як Леся доглядала хворого Мержинського, вона захворіла ще й на сухоти легень. Відтоді поетеса жила в санаторіях у Карпатах, у Сан-Ремо, дві зими на Кавказі. Потім – Ялта, Кутаїсі, знову Берлін.

У 1907 році письменниця приїхала до Криму, щоб лікувати свого друга Климента Васильовича Квітку. Згодом ця людина стане її чоловіком. Климент був молодший від Лесі на дев’ять років. Повідомлення про її заміжжя стало для близьких несподіванкою, адже вони вважали, що з її боку кохання не було. Хоча визнавали, що Квітка обожнював Лесю. «Справа скінчена – ми звінчалися, – пише поетеса у листі до рідні. – Знайшли такого попа, що сам порадив коротший спосіб без оглашеній... Ми не запрошували нікого, крім свідків... Сподіваюсь, що тепер матимемо спокій хоч від людей... все гаразд, ніхто нас нічим не мучить, і ми собі збираємось у Крим».

Таємниці та трагедії кохання Лесі Українки

Щастя Лесі в тому, що найрідніші люди завжди підтримували її, піклувалися про неї. Тридцять років вона боролося із невиліковною хворобою, і рідні люди, як могли, полегшували її страждання. Але жо...

na-skryzhalyah.blogspot.com

НОВИНИ ОСВІТИ: Соціальний проект для старшокласників "STEM: Професії майбутнього".

"Что-то физики в загоне, что-то лирики в цене". Цей бородатий жарт досі залишається актуальним: здається, серед тих, хто обирає майбутню професію, прихильників гуманітарних дисциплін більше, ніж "технарів". Узяти хоча б ЗНО — на математику зареєструвалося набагато менше абітурієнтів, ніж на історію. Хто ж розвиватиме технології та виробництво? І що зможе запропонувати ринок праці армії юристів та економістів?

Цю проблему намагаються вирішити глобально — наприклад, зараз держава збільшує своє замовлення на підготовку ІТ-шників. Але цього замало — потрібно стимулювати вивчення природничо-математичних дисциплін, зацікавлювати ними ще в школі, аби старшокласники обирали фах не тому, що є шанс вступити на бюджет, а тому, що їм цікаві ті чи інші науки. Виші часто скаржаться на рівень підготовки школярів, на те, що на першому курсі університету доводиться надолужувати базові шкільні знання. Крім того, країні потрібні не тільки ІТ-шники, — у "Стратегії розвитку високотехнологічних галузей до 2025 року" основними високотехнологічними напрямами для України, без яких неможлива розбудова конкурентоздатної інноваційної економіки, визначені: розвиток інформаційно-телекомунікаційних технологій, високотехнологічне машинобудування, створення нових матеріалів, розвиток фармацевтичної та біоінженерної галузі.

Можна робити реальні кроки й на місцях, прямо у школах. Центр "Розвиток корпоративної соціальної відповідальності" (Центр "Розвиток КСВ") започаткував соціальний проект для старшокласників "STEM: Професії майбутнього". У ньому взяли участь 5 авторитетних компаній-волонтерів: Melexis, Syngenta, Microsoft, SAP, UMG Holding та близько тисячі школярів.

Абревіатура STEM розшифровується так: наука (science), технологія (technology), інжинирінг (engineering) та математика (mathematics).

Суть проекту полягає в тому, що впродовж навчального року десятикласники (саме їм через рік доведеться обирати майбутню професію) відвідують інтерактивні заняття з інформатики, фізики, біології та хімії прямо в офісах компаній. Останні самі визначають теми занять, готують спікерів з-поміж своїх працівників. "Співробітники в захопленні, — розповідає Анна Маслікова, керівник адміністративного відділу "Melexis". — Якщо торік у проекті брали активну участь 3—4 співробітники, то цього року в нас уже сформувалася черга… Вони були дуже натхненні".

Як пояснили організатори проекту, він ставить перед собою чотири мети.

Перша — зацікавити школярів природничо-математичними науками.

Єлизавета Горбунова, вчителька "Скандинавської гімназії", що разом з учнями вже два роки поспіль бере участь у STEM -проекті, підкреслює: " Цей проект дуже допомагає дітям розкритися. Стандартно вважається, що STEM -науками можуть зацікавитися діти, які успішні у школі. А в мене половина учнів-учасників були "середнячками" — 5—7 балів у табелі. І вони найбільше розкрилися тут, діти почали серйозніше ставитися до навчання і до вибору майбутньої діяльності. Багато десятикласників ще не дуже уявляють, ким будуть, зазвичай батьки кажуть їм — підеш туди-то. А після таких проектів вони починають уже самі вирішувати: батьки хочуть туди, а мені цікаво ось це".

Друга мета проекту — показати розмаїття і міждисциплінарність професій та пояснити, що різні професії можна поєднувати, і чим більше міждисциплінарних знань ти матимеш, тим унікальнішим спеціалістом будеш.

Вікторія Нечипорук, керівник напряму маркетингових комунікацій Microsoft Ukraine, зауважує: "Щоб бути конкурентними на ринку, нам потрібні нові навички і знання. З десяти навичок, які визначив Інститут майбутнього, я виокремила 5 нових, найактуальніших (бо інші, такі як аналітичні здібності чи соціальний інтелект, — це, власне, те, чим ми всі вже користуємося), які ми зобов'язані формувати в дітей у школах: кроскультурна компетентність (вміння спілкуватися з людьми різних культур), уміння чітко формулювати думки на підставі даних, отриманих у нових медіа, вміння працювати з великими масивами даних, кросдисциплінарні знання (зараз недосить бути компетентним в одній царині, треба вміти працювати з колегами: sale повинен знати, що відбувається в маркетингу, фінанси — що відбувається в sale тощо). Насправді ІТ не обмежується ІТ-шниками. Це кросдисциплінарна сфера, яка наразі потрібна на будь-якій роботі. Я бажаю нам усім, щоб трансформації у сфері освіти відбувалися якомога швидше".

Третя мета проекту — мотивувати учнів свідомо обирати професію, керуючись своїми власними уподобаннями.

Олена Федько, менеджер корпоративних заходів і внутрішніх комунікацій компанії Syngenta, розповідає: "Ми — аграрна компанія, тож напрям, який охопили, — біологія й агрономія. Як ми розробляли лекції? Створили робочу групу: наші відділи PR, маркетингу, технічних сервісів сиділи кілька тижнів і брейнштормили, думали, що ж такого цікавого й доступного можна розповісти дітками. Ми — аграрна країна, але в нас живуть величезна кількість стереотипів, особливо в молодшого покоління, щодо аграрної сфери. І перше наше завдання було — зруйнувати стереотипи й показати, що таке аграрний бізнес для України. Запитання, з якого ми почали заняття з дітьми, звучало так: "Ваше уявлення про людину, котра працює у сільському господарстві?" — "Це старий дядько-тракторист з граблями і в брудних чоботях. У нього є трактор, що ледве повзе", — відповідали нам. На лекціях ми розповідали про найперспективніші напрями біології — біоінженерію, біоінформатику, біотехнології та біоніку. Ну й про те, що важливо для нас, — аграрний бізнес; наскільки він перспективний і важливий для України. Агрохолдинги, і наша компанія теж, стогнуть від нестачі спеціалістів у агросфері, бо це непопулярно, непрестижно. Коли я показувала дітям рівень зарплат у закордонних агрокомпаніях, завжди казала, що ми спокійно можемо позмагатися з ІТ-шниками. Але я не обманювала й визнавала: у селах, у маленьких фермерських господарствах справді зарплати дуже низькі. Однак кожен спеціаліст починає з маленького й доростає до великого. Крім того, ми возили дітей у наші лабораторії та на дослідні ділянки. Одна з наших цілей— залучати молодь у нашу сферу. Відгуки дітей дуже позитивні. Мене потішили останні роботи наших учнів, написані після лекцій. У них аграрій — це вже сучасна молода людина, з дуже хорошою маркою автомобіля, високою заробітною платою, дружиною й дітьми, з відпусткою на Мальдівах. Важливо, що наші співробітники також радо взяли участь у проекті. Для нас це перспективно, — ми готуємо майбутні кадри, це такий наш погляд уперед, бо ми отримаємо результат не тепер, а через 10 років".

Четверта мета проекту — популяризація інженерно-технічних професій серед дівчат. Це зустрічі з успішними жінками, котрі зробили кар'єру у сфері STEM-професій і вагомий внесок у розвиток технологій, це заняття з психологами і мотивуючі тренінги.

Енеш Бяшмурадова, учениця 10 класу столичної школи, розповідає: "Завдяки проектові я обрала свою професію. З самого початку хотіла йти на гуманітарний напрям, бо не була впевнена, що в мене вийде щось інше. Але мене завжди цікавили такі науки як хімія й біологія. Завдяки Syngentaя зрозуміла, що треба не боятися, а досягати мети. У проекті брали участь психологи, вони пояснили нам, як покроково досягати своєї мети. Я замислилася над професією агронома, мене також цікавить медицина та біоінженерія. Тепер ходжу на додаткові заняття з біології, — я зрозуміла, що насправді світ не обмежується гуманітарними науками. У школах нам нецікаво викладають. Мені здається, це одна з найбільших проблем. Діти не хочуть показувати і розвивати себе в науках. Просто не бачать у цьому нічого цікавого і не вчать. Тому багато хто йде в гуманітарну сферу".

За словами організаторів, наступного навчального року проект "STEM: Професії майбутнього" триватиме. Щоб узяти в ньому участь, школи мають подати заявку з відповідним мотиваційним листом — чому саме їм цікавий і важливий цей проект. У результаті конкурсу буде визначено нових учасників.

"Нашому освітньому сектору необхідно приділяти дуже багато уваги, — каже Вікторія Нечипорук. — Проблема є навіть із класичними базовими знаннями, я вже не кажу про те, щоб зацікавити. Якщо буде можливість зробити навчальний процес більш інтерактивним, цікавим, у ігровій формі, це змінюватиме освіту. На державному рівні педагоги й лікарі— наш біль, і я дуже сподіваюся, що найближчим часом це якось виправлятиметься, інакше в нас не буде майбутнього".

gazeta.dt.ua

НОВИНИ ОСВІТИ: Південнокорейський професор представив унікальну методику для дітей у Міносвіти

«З усіх країн, де реалізовувалася моя методика, Україна може стати однією з найуспішніших. Секрет простий: тут креативні педагоги, а школярі і студенти налаштовані на освоєння нового, вони з ентузіазмом йдуть на експерименти. Складність цього підходу полягає в тому, щоб одночасно навчати і вчитися. Це дійсно складно. Але за 29 днів мого досвіду перебування в Україні я був приємно вражений рівнем українських викладачів. Це дуже важливо, оскільки ефективність методики залежить не від прийняття того чи іншого закону чи постанови, це залежить від людського фактору, від того, наскільки педагоги і учні самі готові до змін», – підкреслив Джінван Парк.          ДЕТАЛЬНІШЕ,..

Джерело:http://mon.gov.ua/usi-novivni/novini/2016/06/29/pivdennokorejskij-profesor-predstaviv-unikalnu-metodi/

АКТУАЛЬНО! НОВИНИ ОСВІТИ: Застосування ІКТ в українській освіті мізерне, - Гриневич

Сьогодні застосування інформаційних технологій в українській освіті є мізерним, через що Україна програє і в методиках викладання, і в осучаснені змісту, і в підготовці вчителів, і в  навчанні дорослих впродовж життя. На цьому наголосила міністр освіти і науки Лілія Гриневич під час виступу на Lviv IT Jazz Conference, що проходила у Львові.

“Впроваджуючи закон «Про вищу освіту», ми прийшли до етапу формування стандартів для вищої освіти. І це той момент, коли можна закласти правильний зміст вищої освіти. Я хочу закликати ІТ-спільноту брати активну участь в розробці цих стандартів, адже якщо їх писатимуть лише викладачі, то ми знову отримаємо щось подібне до того, що є зараз. Міністерство абсолютно відкрите, ми хочемо, щоб до підготовки студентів ІТ спеціальностей долучилися фахівці, які безпосередньо працюють на цьому ринку”, - зазначила міністр.

За її словами, Міністерством освіти, Кабінетом міністрів та Верховною Радою створені умови для того, щоб університети ставали вільнішими та гнучкішими в питаннях створення власних освітніх програм, і в питаннях залучення до викладання людей без наукового ступеню, але з реальним практичним досвідом роботи в сфері інформаційних технологій.

Також вона відзначила, що нині вся українська освіта від молодшої школи до вищих навчальних закладів потерпає від недостачі мультимедійного та ІТ компонентів у навчанні.

“Я цілком відповідально стверджую, що сьогодні застосування інформаційних технологій в українській освіті мізерне. Через це ми програємо і в методиках викладання, і в осучаснені змісту, і в підготовці вчителів, і в навчанні дорослих впродовж життя. А це означає, що ми програємо у створенні реальної інноваційної економіки. Підняті тут сьогодні питання ширші за звичайну підготовку фахівців і споживачів для ІТ-сфери. Тому, я закликаю до партнерства. Я гарантую з боку Міністерства освіти і науки зацікавленість і відкритість до співпраці з ІТ-компаніями. Сьогодні, спілкуючись з львівським ІТ-кластером, я розраховую, що ми разом зможемо домовитися хоча б про декілька конкретних точкових проектів, які зможуть вплинути на якість освіти в Україні”, - заявила Лілія Гриневич.

ДЖЕРЕЛО: http://osvita.ua/school/51706/

Український інститут національної пам'яті вшановує проголошення Акту відновлення української державності у контексті Року державності. Водночас довкола цієї події побутує чимало міфів та спекуляцій. Наукова конференція, що відбудеться в Київському національному університеті ім. Т. Шевченка, покликана викристалізувати з них історичну правду.

29-30 червня - наукова конференція до 75-річчя Акта відновлення Української держави. ФОТО

До цієї річниці у Києві упродовж 29-30 червня проходитиме Міжнародна наукова конференція "Український визвольний рух 1920-1950-х років: ідея державності та її реалізація".

ДЖЕРЕЛО:Українська правда. Історична правда. 

30 червня, о 9.00, співробітники Українського інституту національної пам’яті спільно з громадськістю покладуть квіти до меморіальної дошки Дмитру Мирону-Орлику, одному з учасників відновлення української державності у 1941 році. 

30 червня 1941-го року у Львові з ініціативи Організації українських націоналістів було проголошено Акт відновлення української державності. Ця чергова спроба українців заявити про власну державність відбувалася у вкрай несприятливих обставинах і навряд чи могла бути успішною. Втім, вона вчергове засвідчила їхнє прагнення до власної незалежності.

Акт відновлення української державності від 30 червня 1941 р., надрукований у газеті "Самостійна Україна" 10 липня 1941 р.

Український інститут національної пам'яті вшановує проголошення Акту відновлення української державності у контексті Року державності. Водночас довкола цієї події побутує чимало міфів та спекуляцій. Наукова конференція, що відбудеться в Київському національному університеті ім. Т. Шевченка, покликана викристалізувати з них історичну правду. 

Дослідники говоритимуть про причини й наслідки проголошення Акту відновлення української державності та місце цієї події в нашій історії. 

Львів’яни в очікуванні проголошення Акту відновлення української державності. Площа Ринок, 30 червня 1941 р.

У роботі конференції візьмуть участь науковці з України, Німеччини, Великобританії, Литви. Зокрема, Володимир В’ятрович, голова Українського інституту національної пам’яті, Іван Патриляк, декан історичного факультету КНУ імені Т. Шевченка, Володимир Трофимович, завідувач кафедри історії Національного університету "Острозька академія, Богдан Галайко, директор Науково-дослідного інституту українознавства, Дмитро Злепко, професор Українського вільного університету (Мюнхен, Німеччина), Стефан Романів голова Організації українських націоналістів (бандерівців).

Програму можна завантажити тут. 

Конференція розпочне роботу 29 червня, о 14.00, в аудиторії 349 історичного факультету КНУ ім. Шевченка (вул. Володимирська, 60). Перед початком, о 12.30, відбудеться презентація книги "Петро Дужий. Відоме й незнане". 

я

Науковий форум організовує Український інститут національної пам’яті спільно із Науково-дослідним інститутом українознавства, Історичним факультетом Київського національного університету імені Тараса Шевченка, Центром досліджень визвольного руху та МБУ "Центр національного відродження". 

Покладання квітів до меморіальної дошки Дмитру Мирону-Орлику відбудеться 30 червня, о 09.00, за адресою Володимирська, 50 (будівля Національної опери України).