Чому ми кричимо?

Чому ми кричимо?

Одного разу вчитель запитав своїх учнів:

- Чому розгнівані люди кричать? 

- Кричать, тому що втрачають терпіння, - відповів один із учнів. 

- Але чому кричать до тих, хто є поруч із ними? - знову запитав вчитель.

- Кричать, тому що хочуть, щоби їх почули, - пролунала відповідь. 

Вчитель продовжував запитувати: 

- Отже, неможливо спокійно розмовляти? 

Учні давали різні відповіді, але жодна із них не задовольнила вчителя.

Тоді він сказав: 

- Знаєте чому розгнівана людина кричить на інших? Отож, коли двоє сваряться - їхні серця дуже віддаляються одне від одного. Щоб подолати ту відстань між серцями - треба кричати, тоді тебе почують. Чим сильніше люди  розгнівані - тим голосніше кричать, щоб почути одне одного. 

А що буває поміж двома закоханими? Вони не кричать, а шепочуть. Чому? Тому що їхні серця є дуже близько одне до одного. Відстань поміж ними така маленька, що їхні серця розмовляють пошепки. А коли любов дуже-дуже сильна, тоді не потрібен навіть шепіт - достатньо тільки погляду. Їхні серця досить добре розуміють одне одного. 

Після цього вчитель ще додав: 

- Якщо сперечаєтесь, то не дозволяйте вашим серцям віддалятися. Не кажіть слів, які б ще більше вас віддалювали. Відстань може бути такою великою, що серця вже ніколи не знайдуть зворотної дороги. Найбільш вдалий спосіб припинити сварку - це сваритися міцно обійнявшись. 

ЛИСЯЧА ТРАГЕДІЯ, або ПРИТЧА ПРО ГНУЧКІСТЬ І ТВЕРДІСТЬ

Лисяча стратегія

Одного разу Лев з широко відкритою своєю пащею наблизився до Вівці та запитав її чи від нього не тхне. 

- Так! - відповіла вівця!

- Дурна! - сказав Лев та з'їв її.

Потім він підійшов до Вовка та поставив те саме запитання.

- Ні! - відповів Вовк.

- Підлабузнику! - заревів Лев та розірвав його.

Тоді він підійшов до Лисиці та запитав те саме.

- Кажучи правду, пане, - відповіла Лисиця, - у мене такий нежить, що я абсолютно не чую жодних запахів. 

* * * * * * * * * * * * * * * * * * * *

****Учень одного філософа пішов відвідати свого вчителя, який лежав на ліжку при смерті.

- Залишіть мені у спадок трохи Вашої мудрості, - попросив він.

- Бачиш мій язик? - запитав філософ.

- Бачу, - сказав у відповідь учень.

- А мої зуби? Чи всі ще там?

- Ні, не всі.

- А знаєш чому язик тримається довше від зубів? Тому що він м'який та гнучкий, а зуби тверді - тому і випадають. Тепер ти знаєш усе, що потрібно знати. Іншої мудрості я не маю. 

Наші думки визначають маршрут земної мандрівки, яку називаємо життям.Притча про наші думки.

Сила нашої думки

Одному водієві посеред поля пізно ввечері несподівано пробилося колесо автомобіля. Він дуже засмутився, тому що не мав відповідного інструменту, щоби його замінити. Раптом вдалині побачив маленький вогник - то був будинок одного господаря, що жив посеред цього поля. 

Водій швидко пішов в тому напрямку, тому що вже наближалася ніч.

Дорогою він думав: "А що, коли мені ніхто не відчинить дверей?"; "А що, коли у них не буде потрібного інструменту?"; "А що, коли вони не захочуть мені його позичити?".

Від таких непевних думок його тривога все зростала і коли, нарешті, водій підійшов до того будинку, то був такий збентежений та розлючений, що, як господар відкрив йому двері свого дому, замахав кулаком під носом у нього та закричав: "Тримай собі свій домкрат!"

Подобається нам чи ні, але наші думки визначають маршрут земної мандрівки, яку називаємо життям. Якщо будемо думати тільки про невдачі - то вони переслідуватимуть нас. Якщо думатимемо що ми є невиховані, неграмотні, некультурні - то такою і буде наша поведінка. Якщо говорити дитині, що вона дурна - то такою вона і виросте. 

* * * * * * * * * * * * * * * * * * * *

Йшов собі полем один подорожній і раптом побачив у траві якийсь предмет дивної форми, що його не міг добре розгледіти. 

- Це змія, - подумав він.

Змія кинулася на нього і вкусила. 

Пізніше тією ж дорогою йшов інший подорожній. Він також побачив у траві предмет дивної форми. 

- Це птах, - подумав він. 

Затріпотіли крила і птах полетів у небо.

ПРИТЧА ПРО СРІБЛО

Трохи срібла

- Учителю, що Ви думаєте про гроші? - спитав один юнак свого учителя.
- Подивися у вікно, - сказав учитель. - Що там бачиш?
- Бачу жінку з дитиною, двоє коней, що тягнуть віз і чоловіка, який іде на базар.
- Добре. Тепер дивися у дзеркало. Що там бачиш?
- Що ж Ви хочете, щоби я там побачив?! Звісно - себе!
- Тепер поміркуй: вікно - зі скла, і дзеркало також зі скла. Вистачає тонесенького шару срібла на склі і тоді людина бачить тільки себе.

Довкола нас є багато таких людей, які свої вікна замінили на дзеркала. Вони думають, що дивляться назовні, однак бачать та споглядають самих себе.

Не дозволяймо, щоби вікна наших сердець стали звичайними дзеркалами.

Воскресіння Розстріляного Відродження. Мультимистецький проект каналу "Україна"

«Воскресіння Розстріляного відродження» - це цикл авторських сюжетів, присвячених життю і творчості відомих діячів мистецтв, які, незважаючи на жорстокі репресії з боку влади, робили все, щоб зберегти здобутки української літератури. 

У ході репресій ці люди були знищені, будь-яка інформація про них (навіть імена!) була суворо заборонена. 

Над циклом сюжетів працювали: керівник проекту «Ранок з Україною» - Тетяна Алтухова, шеф-редактор - Ольга Артюшенко, автор-журналіст - Олександр Єльцов, оператор - Сергій Кондратьєв, режисер-постановник - Наталія Рекункова.

Мультимистецький проект має на меті просвітницьку ідею і розвиток патріотизму серед молоді та широкого загалу.

Самогубство Миколи Хвильового 13-го травня 1933, ознаменувало початок грандіозної трагедії українського культури, яка згодом отримала назву розстріляного відродження.

Протягом п’яти років, за особистим розпорядженням Сталіна, було знищено близько 30 000 українських інтелігентів, у тому числі — цвіт української літератури. За оцінкою Об'єднання українських письменників «Слово» у цей час було репресовано, як мінімум, 246 письменників і поетів.

Дехто з письменників був страчений у київських в’язницях, як Михайль Семенко та Олекса Влизько, дехто був зламаний та почав оспівувати комуністичний режим, як Павло Тичина та Микола Бажан, а когось лікували у психіатричних лікарнях, як Володимира Сосюру. Кульмінацією трагедії, стало 3 листопада 1937, коли «на честь 20-ї річниці Великого Жовтня» в Соловецькому таборі були розстріляні Лесь Курбас, Микола Куліш, Валер'ян Підмогильний, Павло Филипович, Валер'ян Поліщук, Михайло Яловий, Григорій Епік, Мирослав Ірчан, Марко Вороний, Михайло Козоріс, Олекса Слісаренко та інші. В один день було страчено понад 100 осіб.

Мета Мультимистецького проекта «Воскресіння розстріляного відродження» — відновлення історичної справедливості, ліквідація білих плям в історії української культури, повернення історичної пам'яті та реабілітація творчості митців 20-30-х років ХХ століття, викорінення відчуття меншовартості українців.

Акція складається з літературної, театральної, кінематографічної і мультимедійної (телебачення, преса, інтернет) частин

Джерело: http://vidrodzhennja.kanalukraina.tv/about/