Лесина подорож до пірамід
Подорож до пірамід відбувалася навмисне звечора, щоб подивитися на тисячолітні пам’ятники в місячну ніч, коли вони здаються особливо величними й загадковими. До того ж у такий час менше помітні пошкодження, яких зазнали ці витвори від довгого часу й безжалісного впливу людини. Ще здалеку, на підході до групи пірамід, хтось згадав, що понад сто років тому на цьому місці проходив Наполеон зі своєю армією. Показуючи рукою на піраміди, він сказав своїм воякам:
— Солдати, на вас дивляться сорок століть із висоти оцих пірамід! Цього досить, щоб бути хоробрим!
Мандрівники минули піщаний горб, спустилися в неглибоку улоговину й звідси дивилися на громаддя трьох пірамід, що вимальовувалися на тлі неба монументальними силуетами. З цієї тисячолітньої тиші раптом прорвалося моторошне завивання шакалів. Леся разом з іншими обійшла поволі Хєогісову піраміду, яка вражала своєю величчю.
Цю найбільшу кам’яну споруду стародавнього світу збудував для себе фараон Хеопс майже три тисячі років до нашої ери. До Ейфелевої вежі в Парижі це була найвища споруда світу — сто сорок шість із половиною метрів. Її складено з точно вирізаних і щільно припасованих вапнякових блоків масою майже дві з половиною тонни кожний. На цю споруду було використано два мільйони триста тисяч таких блоків. Це неймовірна річ для тодішньої техніки, власне, за її відсутності. Поряд стоїть піраміда Хефрена, нижча від попередньої лише на три метри.
Дивне почуття опанувало всіх, коли проходили поміж цими двома рукотворними скелями. Хоча відстань між ними була досить велика, однак здавалося, немов щось зависло над головою й тисне до землі. Ішли мовчки, намагаючись ступати безшумно. На обличчях — чи то затамований страх, чи просто пригнічення.
Коли трохи відійшли, Леся немов сама до себе сказала, що стан деякого збентеження й розгубленості цілком зрозумілий: перед собою бачиш усю марність величної праці, укладеної (з примхи деспота) у нікому не потрібну геометричну фігуру, бачиш трагедію стародавнього народу.
Після цього мандрівники попрямували до статуї Великого сфінкса, що височіла поблизу пірамід. На Лесю дивилася кам’яна напівлюдина-напівзвірина з рештками лев’ячої гриви, з дірками на місці носа й очей. Кажуть, що голова сфінкса свого часу слугувала мішенню для наполеонівських солдатів.
Тисячі років ця потвора непорушно дрімає серед пустелі. Витесана із суцільної кам’яної брили, вона сягає двадцяти метрів заввишки, п’ятдесяти семи метрів завдовжки і важить майже п’ятнадцять тисяч тонн.
«Ми бачили великі піраміди й Великого сфінкса, — писала Леся, — це справді щось єдине на цілім світі! Ніякі картини, фотографії не можуть дати справжнього поняття про душу цих камінних істот. Особливо сфінкс — він має велику тисячолітню душу, живі очі, він немов бачить вічність. А який там пейзаж перед очима сфінкса! Не розчарував мене Єгипет, а ще більше причарував, і тепер тільки я зрозуміла до кінця його геніальний хист».
428 слів
За А. Костенком
ПЕРЕКАЗ
Краса і сила, або Цирульники-каноніри
Здавалось би, що може бути спільного між тендітними творцями краси — перукарями та безжальними слугами Марса — пушкарями? А втім, коли вчитатись у статут київського цеху цирульників, то стане зрозумілим, що, говорячи по-сучасному, перед тим, як претендувати на членство в перукарській організації, кандидат був зобов’язаний належним чином вивчити артилерійську справу. «Це ж чому?» — здивовано запитаєте ви. А тому, що перший пункт цехового статуту зазначав: «Щоб усякий з братії майстрів-цирульників на сходці загальній, а найголовніше — під час проведення церемоній, організованих магістратом київським, при гарматній пальбі був і ту гарматну пальбу виконував належним чином; а якщо хто-небудь буде відмовлятися від того, то його з відома київського магістрату карати ув’язненням і стягненням штрафу — п’ять фунтів воску». Ось такими серйозними могли бути наслідки для кожного, хто ухилявся б від цього обов’язку.
І справді, відмовитися від нього ніхто не міг, адже жорстка регламентація життя середньовічного міста базувалася передусім саме на цеховій організації людських спільнот. Ремісничі цехи виступали своєрідними цеглинками, з яких вибудовувався нездоланний мур міського самоврядування. Цехи як соціальні асоціації, організовані за професійним принципом, мали значні права, але водночас і чітко визначені зобов’язання перед загальноміською громадою.
Так само визначалося й місце кожного окремого члена всередині цехової організації. Цех обмежував його свободу, але й надавав можливість працювати за вибраним фахом. Так, дев’ятий пункт статуту цирульників постановляв: «Ніхто із сторонніх майстрів-цирульників, не вступивши до організації, працювати не повинен». А коли б хто-небудь знехтував цю заборону, то від нього мали право насильно забрати весь інструмент на користь цеху цирульників.
Десятий пункт статуту визначав коло посадових обов’язків майстрів: цирульник повинен був не лише вміти голити бороди, а й лікувати рани, хвороби шкіри, виривати зуби, ставити п’явки тощо. Отже, крім власне перукарської вправності, мав одночасно володіти вмінням і гармаша, і фельдшера, і стоматолога, і дерматолога!
Цей статут, ухвалений на загальних цехових зборах у червні 1767 року, свідчив про перемогу цирульників у боротьбі за власні інтереси, і саме цю дату нині можна було б святкувати київським перукарям як офіційний рік свого народження. Звичайно ж, і до цього року в Києві голили бороди й робили, імовірно, дуже модні зачіски. Проте спочатку тодішні перукарі входили до складу цеху кравців. А кравці, як видно зі скарги перукарів до київського магістрату, виявляли до них «крайню зневагу», обмежували їхні права. Подавши батькам міста скаргу, цирульники попросили дозволити їм вийти з кравецького цеху та заснувати власний цех, і зрештою магістрат дав такий дозвіл. Отоді-то й доручили цирульникам доглядати й обслуговувати міську артилерію. зобов’язавши їх утримувати гармати в доброму стані та з них під час церемоній салют «належним чином здійснювати».
410 слів
За В. Горобцем
Немає коментарів:
Дописати коментар