Архів блогу

неділю, 6 грудня 2015 р.

ВИДАТНІ ОСОБИСТОСТІ:ЗНАЙ НАШИХ! Військовий міністр УНР, командир Української Галицької армії (УГА) генерал Греків

Історія наша багата на постаті, вся, так би мовити, подієва аура навколо яких є напівзабутою чи взагалі невідомою й невидимою. Тим часом кожна з них символізує щось важливе і значуще не тільки для української історії, а й для всього світу. Власне, йдеться про таких цікавих персонажів, якими пишалася б кожна країна, але...
Одним із тих найвизначніших українських діячів XX століття, що їм вітчизняні політикани постійно «перекривали кисень», був генерал-хорунжий Олександр Греків. Хто він був? Ось основні етапи його тривалого і драматичного життя.
Греків Олександр ПетровичСпогади генерала Грекова мали бути надруковані в журналі "З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ", однак надрукувати їх так і не вийшло....

КАР’ЄРА УКРАЇНСЬКОГО ГЕНЕРАЛА
Тривала напружена і виснажлива збройна боротьба, яка велась у 1917–1921 рр. за українську державність, сформувала серед народу цілу низку визначних воєначальників, які присвятили своє життя і діяльність відродженню України та її війська, виявили високі командирські й осо- бисті якості та заслужили глибоку пошану. Одним з таких визначних борців за незалежність України був військовий міністр УНР, командувач УГА генерал Олександр Петрович Греків...
Генерал УНР Греків навіть у Австрії прагнув створити “Українське козацтво”
Народився він у дворянській сім’ї в селі Сопич Глухівського району Сумської області. У 1897 р. закінчив юридичний факультет Московського університету, у 1899 р. — Московське військове училище. З 1900 р. служив у Лейб-гвардії єгерському полку; після закінчення Миколаївської військової академії (1905 р.) — командир роти цього ж полку. З 1907 р. — старший ад’ютант штабу 3-ї гренадерської дивізії в Москві; з 1908 р. — старший ад’ютант штабу1-їгвардійської дивізії в Петербурзі; з 1910 р. — помічник старшого ад’ютанта штабу військ гвардії та Петербурзького військового округу. Водночас з 1908 р. викладав політичну та військову історію й тактику у військових училищах Петербурга. З початком Першої світової війни (1914 р.) — начальник штабу 74-ї піхотної дивізії Північно-Західного фронту; з 1915 р. — начальник штабу 1-ї гвардійської піхотної дивізії. З квітня 1917 р. — командувач Лейб-гвардії єгерським полком (на чолі якого відзначився в боях під Тернополем влітку 1917 р.), з серпня 1917 р. — начальник штабу 6-го армійського корпусу, з вересня 1917 р. —генерал-майор. У грудні 1917 р. перейшов на службу до УНР; командував Сердюцькою дивізією, пізніше — начальник штабу Київського військового округу. З березня 1918 р. — помічник міністра військових справ УНР. Після проголошення Української Держави — гетьманату (квітень 1918 р.) перейшов в опозицію до режиму П. Скоропадського, очолив військове товариство «Батьківщина». У жовтні 1918 р. короткий час перебував на посаді начальника Головного штабу українського війська. У листопаді 1918 р. призначений Директорією на посаду головнокомандувача польовими арміями. У грудні 1918 — січні 1919 р. за дорученням Директорії проводив переговори з французьким командуванням (м. Одеса), обіймав посаду командувача військами Директорії в Херсонській, Катеринославській і Таврійській губерніях. У січні — лютому 1919 р. — міністр військових справ УНР, у лютому — березні 1919 р. — наказний отаман Армії УНР. У березні 1919 р., після розколу в Директорії, виїхав до Галичини (Західна Область УНР); з травня 1919 р. — командувач Української Галицької Армії (УГА). Керував операцією УГА «Чортківська офензива» (8 червня 1919 р.). У липні 1919 р. через конфлікт з владою Західної Області УНР вийшов у відставку, виїхав з сім’єю до Румунії. З 1920 р. жив у Відні; з лютого 1921 р. — заступник голови Всеукраїнської Національної Ради. З 1938 р. — член віденського відділу Української громади; у 1939 р. здійснив невдалу спробу створити військову організацію «Українське козацтво». У 1948 р. був заарештований радянською розвідкою, вивезений до СРСР і ув’язнений у м. Києві; у липні 1949 р. засуджений до 25 років позбавлення волі, ув’язнення відбував у таборі «Озерлаг» (Східний Сибір). У 1956 р. звільнений; повернувся до Відня, де й помер.
27 липня 1989 р. реабілітований посмертно.
 http://www.ukrainians-world.org.ua/

Немає коментарів:

Дописати коментар