Його незвичайні архітектурні проекти привернули увагу відомих мультиплікаторів Марка Драйцуна та Давида Черкаського і вони запропонували Володимиру Оксентійовичу роботу в новому творчому об’єднанні мультиплікаційних фільмів на студії «Київнаукфільм». Київську школу N 204 на Троєщині побудували за його проектом, але прибрали прізвище Дахно з робочих кальок закреслили, бо в архітектурній академії не простили, що пішов працювати на «Київнаукфільм».
У 1960 році Дахно дебютував як мультиплікатор із фільмом «Пригода перця», а перша серія циклу мультфільмів «Як козаки куліш варили», де Володимир Дахно виступив у ролі режисера та сценариста, вийшла у 1967 році.
«Я не дуже довго мудрував з козаками, — згадував Дахно. — Взяв та й намалював трьох запорожців на манер трьох мушкетерів. Один вийшов кругленький, маленький, інший — худий і довготелесий, третій – молодець, який пашить здоров’ям. Потім мені казали, що я дуже точно передав у цих персонажах український характер». Отже, головними героями стали три козаки: бурмило, коротун і силач: Грай, Око і Тур, але в самому серіалі їхні імена не звучать.
Наступним у серії став мультфільм «Як козаки у футбол грали», в якому команда українських козаків виграє кубок на турнірі, вийшов за два роки до завоювання Кубка київським «Динамо», певним чином передбачивши цей успіх. За спогадами Дахна, відомий динамівський воротар Віктор Банников розповів йому, що перед кожною грою «синьо-білі» всією командою дивилися на удачу «Як козаки у футбол грали».
Музику до мультфільмів про козаків написали талановиті композитори Ігор Поклад, Володимир Губа і Борис Буєвський.
Мультсеріал не заплямував себе російською мовою, хоча україномовних фільмів тоді не практикували. Сьогодні герої мультфільмів «Як козаки…» є одними з найбільш впізнаваних персонажів української мультиплікації, своєрідним національним символом.
З 1967 по 1995 рік Володимир Дахно створив дев’ять мультфільмів про козаків. Добрі та веселі козаки-мовчуни були генетичним контрастом до садиста Зайця із «Ну, постривай!» Працював Дахно не тільки над козаками. В цілому він створив понад 20 мультфільмів, серед яких найвідоміший — екранізація «Енеїди» Івана Котляревського.
Життя не балувало Володимира. У 42 роки одружився з Людмилою, через 4 роки народилася дочка Наталія, у 50 – розлучився. Та не вів він життя холостяка: доглядав за осліплою матір’ю та її дванадцятьма котами. Інколи допомагала Людмила, з якою вони зберегли нормальні стосунки. З роками він став трохи жорсткішим, нервовим, долала хронічна ішемія.
В.Дахно до кінця днів продовжував віддаватися улюбленій справі: творити, передавати свої знання молодим мультиплікаторам і мріяти. «Цілими днями сиджу і дивлюсь телевізор, – казав Дахно в одному з останніх інтерв’ю. – Чекаю появи кіно. Української мультиплікації як індустрії не існує. Анімацію можуть підняти тільки меценати. Меценатів теж немає. Є кілька студій, які перебиваються рекламою… Не приховую, мені зараз дуже важко. Але з часом, думаю, все встане на свої місця. Хоча ні мене, ні вас вже не буде».
За два місяці до смерті Дахно з Олександром Вікеном обговорювали сценарій дев’ятого мультфільму — «Як козаки в тридев’яте царство ходили», але спонсорів знайти не встигли.
Творець кіношедеврів запам’ятався як дуже делікатний, привітний і лагідний чоловік з теплим поглядом і гарним почуттям гумору.
За матеріалами блогу http://uahistory.com/
Немає коментарів:
Дописати коментар