Все пішло з того часу, коли красуня Калина полюбила красеня-козака Гриця. Полюбити полюбила, а того не знала, що те кохання не принесе їй щастя. Не знала, що батько Гриця вже домовився з багачем Балабухою про заручення сина з його донькою Ганною. А сам Гриць, побачивши і зрозумівши, що Калина закохалась у нього, почав до неї ходити. Кохання до Гриця цілком полонило Калинине серце— дівчина ні про кого не хотіла й слухати. І ось раптом як грім з ясного неба: Гриць одружується з багачевою дочкою Ганною!.. ...
Гучне весілля втягнуло в свою хмільну круговерть майже все село. Серед дружок Ганни була й Калина. Хоч серце її кров'ю обливалося, та ні поглядом, ні словом не показала горда дівчина свого горя. Гриць, крадькома поглядаючи на Калину, тішився в душі, що вона так легко сприйняла його зраду. Звідки було йому знати, на що здатна зневажена дівчина. Почалися танці.
Гарна струнка Калина стала перед столом, за яким сиділи молодята, вклонилася, запрошуючи молодого до танцю. Що робити Грицеві? Хочеш не хочеш, встав він з-за столу і пішов у танок. Майже всі присутні на весіллі знали про зальоти Гриця до Калини, тому з цікавістю спостерігали, як вони танцюють. Вихорем кружляв молодий навколо дівчини, а вона то лебідкою пливла, то, мов вітер весняний, проносилася по світлиці. І ніхто не помітив, як у якусь коротку мить вона встигла шепнути Грицеві: «Вийди, я тебе чекатиму біля річки». Задихані, розчервонілі, вони скінчили цей шалений танець під останній удар бубна та й розійшлися по своїх місцях.
За якийсь час Калина непомітно зникла. Захмелілі гості не побачили, коли слід за нею вийшов із світлиці :і молодий.
І ось вони стоять над річкою. Калина, хоч яка вона була горда, не стрималася, плакала невтішно, припадаючи до Грицевих грудей. А він стояв, не знаючи, що робити. Жаль було йому Калини, але ж не більш, бо любов його була як та падуча зірка — спалахнула та й погасла. Та й пам'ятав Гриць, що треба вертатися до хати, адже там на нього чекала молода. Саме молода й помітила, що нема в хаті ні Гриця, ні Калини.
Страшний здогад прокрався в її душу, ревнощі ножем кольнули в серце. І вона вибігла в нічну темінь. А там, побачивши Калину в обіймах Гриця, крикнула:
— Ах ти, розлучнице проклята! Ти задумала відбити в мене мужа! Ніколи цьому не бути!-З цими словами вхопила свою суперницю за пишну косу, відірвала від Гриця.
— Ах ти, розлучнице проклята! Ти задумала відбити в мене мужа! Ніколи цьому не бути!-З цими словами вхопила свою суперницю за пишну косу, відірвала від Гриця.
Розгнівана і горда, Калина обхопила Ганну обома руками і потягла до кручі, під якою вирувала річка.
— Не будеш же й ти його парою,— вигукнула і разом з Ганною кинулась у вир.
— Не будеш же й ти його парою,— вигукнула і разом з Ганною кинулась у вир.
На ранок люди знайшли тіла обох утоплениць — одна одну вони тримали мертвою хваткою. Насилу вдалося розчепити їхні закляклі руки. Ганну як законну Грицеву дружину поховали на цвинтарі, а Калину як розлучницю і душогубку — на високій кручі над річкою.
На другу весну на скромній Калининій могилці виріс високий кущ і зацвів білим запашним цвітом. А на осінь краплинами крові заясніли на нім червоні, гіркуваті на смак ягоди. Так і назвали люди той кущ по імені дівчини — калиною.
І, мабуть, через те, що кохання забрало життя у молодої дівчини, що з кохання зріс цей кущ, має калина стільки цілющих соків.
Так розповідає легенда. Чи було все те насправді, хтозна! Бо є ж у легендах і правда, і поетична вигадка.
Але ж калина є насправді, і люди її дуже шанують за високі цілющі якості.
Матеріал читайте тут: http://zernyatko.te.ua/publ/79-1-0-532
