Как быть интересным: 10 простых шагов по изменению себя

Как быть интересным: 10 простых шагов по изменению себя: Художница и блогер Джессика Хэги считает, что интересным может быть каждый, а посредственность — это удел ленивых. Она доказывает это в своей книге "Как быть интересным: 10 простых шагов", наполненной схемами и проверенными на личном опыте советами для тех, кто хочет развить творческое начало, научиться рисковать и доверять самому себе.

Видатні люди. День 25 жовтня для батька «Сатани»

День перший – день останній

Джерело: HTTP://UAHISTORY.COM/ ГАННА ЧЕРКАСЬКА, краєзнавець, вчитель, журналіст.

25 жовтня 1911 р. у с.Зирянова Іркутської губернії народився Я́нгель Миха́йло Кузьмови́ч – вчений-механік, конструктор у галузі ракетно-космічної техніки.

Дід Михайла Кузьмича по батьковій лінії, Лаврентій, був висланий із Чернігівської губернії за бунтарство на каторгу, потім на вічне поселення. Із дружиною та дітьми він у 1880-х роках оселився в с.Зирянова, де згодом народився майбутній конструктор. Через це, як згадував сам Янгель, на батьківщині його з трьома братами по-доброму називали «хохлами». М.Янгель досліджував походження свого прізвища. Пов’язував його зі словом «янга» — ківш, у якому запорожці варили їжу. Так само називали людину, яка черпала та роздавала їжу. Хоча є підстави вважати, що прізвище походило від українського слова «янгол». Вдова М.Янгеля, Ірина Стражева, у передмові до українського видання своєї книги «Тюльпани з космодрому» писала: «Я щаслива, що цю книгу багато українців зможуть прочитати рідною мовою. Михайло Кузьмич був тісно пов’язаний з Україною, її чудовими людьми. Тут колись жили його діди і це коріння, яке сягає глибини років, незаперечно лягло в основу формування його характеру, становлення його особистості».

Під керівництвом М.Янгеля створено кілька класів і поколінь радянських стратегічних бойових ракет, зокрема одно- і двоступінчасті ракети на висококиплячих компонентах палива з автономною системою керування 1-го покоління, двоступінчасті ракети з дальністю польоту понад 11 тис. км і складними рішеннями бойових завдань, ампулізована рідинна ракета зі строком перебування в заправленому стані понад 5 років, твердопаливні ракети з високими техніко-тактичними характеристиками. Під час проектування бойових ракет передбачалося використання їх і як носіїв космічних апаратів, що привело до появи штучних супутників Землі («Космос», «Циклон», «Зеніт»). Створив науково-конструкторську школу.

Для міжпланетних перельотів Янгель створив посадочний модуль «Блок Є». Його остання робота – РС-20 (СС-18) американці назвали «Сатана» є у «Книзі рекордів Гіннесса» – як «найпотужніша міжконтинентальна балістична ракета в світі».

Він створив гарну сім’ю (у травні 1939 р. одружився з Іриною Стражевою, виховали сина й дочку, онуків).

Любив із вівчаркою ходити на рибну ловлю. Дуже багато палив. Саме ця шкідлива звичка врятувала конструкторові життя увечері 24 жовтня 1960 р., коли на стартовому майданчику №41 космодрому Байконур (полігон №5) за півгодини до першого пуску стався вибух ракети Р-16, конструктора Михайла Янгеля. Почалася пожежа внаслідок несанкціонованого спрацьовування одного із пневмоклапанів, що тривала дві години. Загинуло від 74 до 126 осіб, серед яких Головний маршал артилерії Митрофан Недєлін, 10 осіб померли в госпіталі.

Конструктор ракети Михайло Янгель, Мрикін, Йосип Ян і Богомолов перед стартом ненадовго відійшли покурити. Вони вижили.

Коли 25-го жовтня у день свого народження Янгель докладав Хрущову про трагедію, той запитав про долю Недєліна. Янгель відповів, що Митрофан Недєлін загинув. «А ти чому живий?» – поставив питання руба Генсек. За кілька годин у 49-річного Янгеля стався перший інфаркт. 25 жовтня 1971 р. у Москві під час свого 60-ліття М. Янгель переніс п’ятий інфаркт.

Іменем М.К.Янгеля названі астероїд, кратер на Місяці, пік на Памірі.

10 порад від Дейла Карнегі

ПРО ТЕ, ЯК БУТИ СИЛЬНИМ І ЖИТТЄРАДІСНИМ, ПРОТИСТОЯТИ ЖИТТЄВИМ НЕГАРАЗДАМ

Не обнажай свою душу...

Не обнажай свою душу...: Почему нас, порою, оскорбляют за наши добрые дела? Осуждают наши благородные поступки? Буквально плюют в душу за желание помочь другому? Почему зависть и непонимание часто преследует нас? Ответ в этой мудрой притче…

ЗНАЙ НАШИХ! Як український митець змусив весь світ просити у нього любові. Скульптура одеського художника і режисера Олександра Мілова "Любов" після презентації на фестивалі Burning Man у Неваді полонила серця десятків тисяч людей

Про участь у Buring Man Мілов мріяв більше 15 років. А цього літа вирішив втілити власну мрію і створив приголомшливу скульптуру "Любов". Чоловік та жінка із залізної сітки посварилися і сидять спинами один до одного. А всередині героїв їх внутрішні діти прагнуть примирення і тягнуться руками один до одного.

На людяну скульптуру Мілов витратив $65 тис. із власної кишені – всі гроші, які роками збирав на власну квартиру. Творіння довжиною у 18, шириною у 5,5 і висотою у 7,5 метрів на Buring Man стало чи не найулюбленішою інсталяцією. Під українську "Любов" приходили поплакати і помиритися з близькою людионою. А на честь делегації з України навіть влаштували розкішну вечірку…

Олександр Мілов розповів depo.ua про власні враження від поїздки до США та самого фестивалю, майбутнє скульптури та свою заповітну мрію.

Олександр Мілов на фестивалі Burning Man

ПРО СВІТАНКИ ПІД "ЛЮБОВ'Ю"

Під нашою скульптурою на Burning Man люди зустрічали світанок і проводжали день. Ділилися враженнями з іншими, тож натовп не закінчувався. До мене підходило десятки людей. Розповідали про свій душевний біль. Мовляв, "Любов" – втілення їхніх проблем.

В Україні реакція була іншою. Спершу я пропонував державі профінансувати скульптуру, звертався до потенційних спонсорів. А мені відповідали: тема неактуальна. Нічого собі, як вона може бути неактуальною, якщо існує стільки ж часу, скільки людство. А всі війни – це вже наслідок того, про що я хочу сказати. Словом, у моїх потенційних інвесторів не вистачило уяви, щоб це зрозуміти. А от мешканцям Штатів уяви вистачило…

Коли люди чули, що це наша робота, пропонували безкоштовно у них погостити. Тож ми провели кілька днів в Сан-Франциско та Лос-Анджелесі. А одного дня на честь української делегації влаштували вечірку. Це було на даху будинку, біля басейну. Ми влаштували скажені стрибки у воду…

ПРО СЛЬОЗИ АМЕРИКАНСЬКИХ БАБУСЬ

В США замкнуте суспільство. Тут вже давно у тренді образ людини, яка всього досягла сама. Ми поки що ліпимо копію їхнього суспільства і лише стаємо такими ж самотніми. Але в них ця проблема давніше.

Мене здивувало, наскільки відверто ці люди відреагували на мою роботу. Я звикся з тим, що деякі з них приходять під скульптуру і плачуть. Літні жінки, навіть бабусі…

На фестивалі повно людей, яким 60-70 років. Вони носяться на байках, з якимись дикими тату, усі розфарбовані. І не хизуються цим. Це звичайна практика. В Україні це неможливо – в літньому віці люди втрачають бажання жити і не можуть сприйняти навіть такі об’єктивні зміни, як поява Інтернету.

ПРО ДУРІСТЬ І П'ЯТЬ ЗОЛОТИХ ХРЕСТІВ

На Burning Man потрапляєш зовсім в інший світ. Тут стерті соціальні рамки. Не знаєш, з ким спілкуєшся – з бомжем чи з володарем світу. Коли ти приходиш, ти можеш бути босим і роздягнутим. Тебе радо зустрінуть, напоять і нагодують. З'являється відчуття, що це твоя нова родина. Тобі дають власну адресу – на неї тобі можуть писати листи.

У пустелі люди будують колосальні об’єкти. Гудуть сотні танцполів, на які витратили сотні тисяч доларів. Люди привозять з собою речі, які не налазять на голову – справжній пам’ятник людській дурості та здатності радіти.

Дуже дивує бажання резидентів фестивалю ділитися і залишати щось на пам'ять. Я привіз звідти величезну кількість барахла – мені давали дзеркальця, дзвоники, хтось знімав з себе персні. В мене золотих хрестів звідти штук п’ять, і ще не придумав, що з ними робити.

ПРО ЛЕПРЕКОНА З APPLE

У нас була цікава історія – в останню мить загубилися болти, якими треба було скрутити вже зібрані великі елементи. Виїхати неможливо – затор кілометрів на 20. А до найближчого магазину – кілометрів 200. І от під’їжджає до мене чоловік на чудернацькому транспортному засобі – міксі мопеду та човна. В такому казковому пальто та капелюсі, схожий на леприкона. Каже, чуваки, полетіли за болтами. Мовляв, в мене є літак. Я про себе дивуюся: ще за болтами ми на літаку не літали… Тим часом дівчата таки знайшли болти. Тож, відповідаю, дякую, але не треба.

А за кілька днів цей чоловік з'явився знову. Запропонував поїздити, подивитися, що тут є. Їдемо, усе в пилу, горизонти розмиті, палітра кольорів просто дивовижна. Бачимо купол з труб, в яких люди літають на резинках і в повітрі б'ють один одного гумовими надувними шлангами. На наступному кроці – люди-мавпи, які кричать і роблять ставки в якійсь казковій грі. А потім він мене привіз у храм, схожий на тібетський. Просто дивовижна будівля, зроблена із фото. Сюжети фото зовсім різні. На одному - сімейна пара, яка дивиться один на одному проникливим поглядом. Поруч - закохана бабуся, за якою щось, схоже на привида. Тут же фото мертвих людей… Словами передати важко, але видовище не залишає тебе байдужим. Крізь шпарини у фотостінах можна зазирати всередину. А там – кімнати для гномиків, теж із фото…

Через кілька днів туди приїхала Сьюзен Сарандон із прахом Тіматі Лірі (психолога та дослідника якостей ЛСД – ред.). Будинок спалили разом із прахом.

А мій казковий знайомий виявився виконавчим директором Apple. Він їздить на фестиваль 15 років поспіль. Каже, що скульптури тут лише декорації до того, що відбувається між людьми. До того ж тут найцікавіші пригоди... 

Вже 20 років я роблю доволі масштабні проекти, але до цього тримався у тіні. Тепер вирішив вийти на люди – зробити перший крок до своєї великої мети.

Я мрію побудувати власне місто, зібрати там усіх людей, з якими є хочу проводити час у старості. І тепер думаю розташувати це місто у різних країнах - створити в них по одній вулиці з однаковими номерами будинків. План вулиць буде одним, але виглядатимуть вони по-різному. Кожного року молоді художники зможуть там зробити все, що захочуть – за ті гроші, які я зароблю за життя.

Вони будуть робити нову трактовку мого міста. Але я буду знати, що в мене тут своя кімната в готелі і дитячий садок неподалік, в який я можу відвести дітей. Дуже проста схема зробити так, щоб на тебе всюди чекали.

За матеріалами  http://www.depo.ua/