Літературні цікавинки

Літературні цікавинки 

 Цікаві факти з життя відомих світових письменників та поетів, їх вислови про книгу та читання, улюблені цитати з прочитаних книг... 

Літературні постаті 

М.І. Костомаров мав феноменальну пам'ять. Він міг не тільки цитувати окремі місця з літописів, але й цілі акти і документи. З пам'яті виголошував великі уривки шевченкових поезій і вірші інших улюблених поетів, декламуючи часто Байрона, Шіллера, Гете та Максимовича. А найбільше подобалися йому українські думи: поет- учений пам'ятав не тільки тексти всіх дум, але й усі відомі їхні варіанти. 

Найбільше мов серед українців знав А.Ю.Кримський — український вчений, письменник, перекладач. Коли його запитували, скільки мов він знає, відповідав: «Мабуть, шістдесят, а то й більше!» У дитячі роки він досконало вивчив німецьку, французьку та англійську мови. В юнацькі - добре оволодів грецькою, турецькою, італійською, давньоєврейською, санскритом. Мови вивчав до кінця життя, став ученим- орієнталістом світового рівня, спеціалістом з арабістики, тюркології та іраністики і лишив після себе понад тисячу наукових праць. Він перший доніс до українського читача безпосередньо з оригіналів східну поезію, зробив переклад цілої її антології ІХ-ХУ ст., додавши вступні наукові довідки.

Перебуваючи у Парижі, Марко Вовчок заприятелювала із знаменитим французьким фантастом Жюлем Bерном. Наслідком їхньої дружби було те, що Жюль Верн дав українській письменниці виключне право перекладу його творів на російську мову. Вона переклала 15 пригодницьких та науково-фантастичних романів Ж.Верна і сприяла популярності цього письменника в Росії. 

Г.С.Сковорода володів даром передчуття. Те, що він передбачив власну смерть, відомо багатьом, проте в історії залишився ще один неймовірний випадок. У 1770 році філософ три місяці жив у Києві у свого родича Іустина – начальника Китаївської пустині. Раптом під час прогулянки Подолом Сковорода відчув сильний трупний сморід. Наступного ж дня він всупереч проханням покинув Київ. Через два тижні в Києві почався мор і місто було зачинене. 

Один з найвизначніших письменників Франції, історик, філософ, поет Вольтер написав книжку «Історія Карла XII», яку до кінця XIX ст. було перевидано понад 100 разів. Дві сторінки в ній присвячено Україні та її гетьманові Івану Мазепі. У своєму творі Вольтер писав про Україну: «Україна завжди прагнула свободи, але, оточена Москвою, Туреччиною і Польщею, все була примушена шукати собі протектора в одній з цих держав». Мазепу він описував так: «Це була відважна людина, далекоглядна, невтомна в праці, хоч і поважного віку». 

Коли О.С.Пушкін лежав смертельно поранений після дуелі, лікар побачив, що залишилося йому жити лічені хвилини, запитав: ―Може, покликати друзів попрощатися?

Пушкін, а він лежав у своєму робочому кабінеті, обвів очима стелажі з книгами і промовив: ―Прощайте, мої друзі!

За мить великого поета не стало. 

У СВІТІ ЦІКАВОГО 

ПРО КНИГУ ТА ЧИТАННЯ 

Умільці багатьох країн створили цілу низку мініатюрних книжок, але мікромініатюрна книжка "Кобзар", створена українським майстром М. Сядристим, — найменша у світі: її площа — 0,6 кв. мм. Це майже у 19 разів менше від найменшої японської книги. Сторінки настільки тонкі, що перегортати їх можна лише кінчиком загостреного волоска. Зшито книгу павутинкою, а обкладинка зроблена з пелюстки безсмертника. 

Читання – пожива для розуму і душі. Але виявляється, це ще й свого роду ліки. Британські нейрофізіологи з університету Сассекса дійшли висновку, що жодне заняття не розслабляє людину так, як читання книг. Душевний стан учасників експерименту за 6 хв. прослуховування музики покращився на 61%, 

після чашечки кави – на 54%, 

прогулянка на природі допомогла на 42%, 

а відеогра чи фільм – всього на 21%. 

Найкращий результат показало читання – за ті ж 6 хвилин душевний тонус експериментальної групи зріс на 68%. 

Учений Девід Льюіс відзначив: «Головне, що захопившись змістом книги, людина розслабляється і забуває про всі неприємні думки». 

Тож читаймо! 

ВИСЛОВИ, АФОРИЗМИ ПРО КНИГИ ТА ЧИТАННЯ 

«Читання гарних книг відкриває нам приховані в нашій власній душі думки» Ш. П'єрмон 

«Читаючи вперше гарну книгу, ми переживаємо те ж почуття, як при появі нового друга. Знову прочитати вже читану книгу — значить знову побачити старого друга» Вольтер 

«Книги — кораблі думки, що мандрують по хвилях часу і бережливо несуть свій дорогоцінний вантаж від покоління до покоління» Ф. Бекон 

«Шукайте людей, розмова з якими варта була б гарної книги; і книжок, читання яких варте було б розмови з філософами» П. Буаст 

«Люди перестають мислити, коли перестають читати» Д. Дідро 

«Любити читання — це обмінювати години нудьги, неминучі в житті, на години великої насолоди» Ш. Монтеск'є 

«Книги – це ріки, що напоюють моря» Ярослав Мудрий 

«Книги мають особливу чарівність; вони дають нам насолоду: вони розмовляють із нами, дають нам добрі поради, вони стають живими друзями для нас» Ф. Петрарка

«Читання книги – це ніби розмова з найкращими людьми минулих віків» Декарт 

«Вчасно прочитана книга – це велике щастя. Вона здатна змінити життя так, як не змінить його найкращий друг чи наставник» П. Павленко 

«Книга є альфа і омега усякого знання, початок початків кожної науки» С. Цвейг 

«Хороша книга — це дарунок, заповіданий автором людському роду» Д. Аддісон 

 «Дім, в якому немає книги, – неначе тіло без душі» Цицерон

ЦИТАТИ З УЛЮБЛЕНИХ КНИГ 

«Мы никуда не уходим. Просто иногда нас нет» Эрих Мария Ремарк «Жизнь взаймы» 

«В тот день, когда вы устыдитесь того, что любите, вы погибли». Ф. Саган «Немного солнца в холодной воде» 

«Если зрелище захватывает тебя только из-за денег, значит, на него не стоит смотреть». Э. Хемингуэй «Праздник, который всегда с тобой» 

«... Ничто на земле не возвышает так человека в самой сокровенной его сущности, как любовь. Да, любовь - та могучая, таинственная сила, что потрясает и преображает глубочайшие основы бытия...» Эрнест Теодор Амадей Гофман «Дон Жуан»

«Щоб досягнути своєї мети, є одна важлива умова: перестати боятися самого себе. Раз і назавжди сприйняти себе як індивідуума й не піддаватися загальному психозу. Треба мати сили йти проти течії. А щоб мати ці сили - перестати боятись власних думок, що не збігаються з думками решти. Мати сміливість встати і сказати. Часом це досить важко…» І. Роздобудько. «12, або Виховання жінки в умовах, непридатних до життя» 

«...От чего умрет человек, если его лишить утешения, которые дает литература? - Либо от окаменения сердца, либо от атрофии нервной системы» К. Воннегут «Колыбель для кошки» 

«Єдиний спосіб подолання роботи - сама робота. Вартість має не вона, а можливість її подолання... Справжня вартість роботи саме в цьому самозапереченні» Кабо Абе «Жінка в пісках» 

«Лишь тот, кем бой за жизнь изведан, жизнь и свободу заслужил» И. В. Гете «Фауст» 

«Желание – это не то, что ты видишь, а то, что ты себе воображаешь» П.Коэльо «Одиннадцать минут» 

«Щастя - єдине мірило і критерій. Ради нього люди воюють, страждають. Його шукають у мандрах, у подвигах. Заради нього запускають ракети, будують машини, клопочуться за квартиру. Заради нього ми прагнемо кудись у неоглядну далину, в майбуття» О.Бердник «Зоряний корсар» 

«Пустые речи начинаются с «если» Дж.Р.Р.Толкиэн «Властелин колец» 

«Совесть – официальное название трусости» О.Уайльд «Портрет Дориана Грея» 

«Обычно люди обращаются за советом только для того, чтобы не следовать ему, а если кто-нибудь и следует совету, то только для того, чтобы было кого упрекнуть впоследствии» А.Дюма «Три мушкетера» 

«Там хорошо, где нас нет» А.С.Экзюпери «Маленький принц» 

«Ничего на свете нет глубже любви. Только в сказках принцесса целует жабу, и та превращается в прекрасного принца. В жизни все наоборот: принцесса целует принца, и он становится омерзительной жабой» П.Коэльо «На берегу Рио Пьедра села я и заплакала»

Літературні новинки

Із розмови двох янголів (Замість передмови) 

 Слухай… уяви собі: глуха ніч… на чорному небі красується повня… сяйво запаленого ліхтаря злегка освічує мокру від дощу бруківку… під ліхтарем — Він і Вона… Уявляєш? А ще — звучить Музика. Усе це разом — то є Рондо. Осіннє Рондо місячної ночі, що повторюється знову і знову. Ти чуєш? Дивовижно, правда? Що може бути ліпше...

Романтична історія про середньовічний та сучасний Львів! Усім прихильникам «Мелодії кави в тональності кардамону».

Львів. 1891 рік. Молодий журналіст Степан закохався в юну шляхтянку Софію, дочку ясновельможного пана Полонського. Батько дівчини, дізнавшись, що дочка закохана у безродного пройдисвіта, забороняє бачитися з ним. Та кохання сильніше за всі заборони, і молоді люди щовечора поспішають вузькими середньовічними вуличками Львова до старого ліхтаря. Але одного разу Степан не прийшов на побачення...

Минули роки. У наш час Любка, їдучи до Львова, зустрічається поглядом із попутником — Любомиром. Саме він снився їй, саме він призначений їй долею. Та чи доведеться їм побачитися знову? Яка давня таємниця пов`язує їхні родини?...

Ще вчора кожен мав своє життя, у якому, здавалося, не було місця для подвигу. Але прийшла вогняна зима 2013–2014-го, і тисячі українців опинилися у вирі Революції гідності, щоправда, по різні боки барикад. Успішний бізнесмен Стогов стає активістом Автомайдану, учорашня продавниця Алла перетворюється на волонтерку, тітушка Сірий іде туди, де більше платять, а беркутовець Олег ладний карати «майданутих» навіть задарма... Ми бачимо Майдан їхніми очима. Бачимо і затамовуюємо подих. Бо тут усе справжнє — і життя, і кохання, і ненависть. І смерть. А ще — відчайдушна віра, що кінець кінцем усе буде добре...

Книжка пахне димом палаючих шин і обпікає вогнем очей, з її сторінок чути грюкіт бруківки і скажений ритм серцебиття.
«Вогняна зима» кипить пристрастями. Тут люблять, борються і страждають по-справжньому.
Тільки так зміг перемогти Майдан. Тільки так зможе народитися нова Україна.
Юрій Луценко, народний депутат України.

Іскрометний гумор та незрівнянна мова кумира своєї епохи! Армійські байки від Кузьми, лідера гурту «Скрябін»...

Неповторний стиль! Українська міфологія від популярних авторів...

Україна. Перша світова. Посеред дороги, що веде від волинського села до лісу, подружжя знаходить немовля... Минули роки. Сільська красуня Богдана Ясницька мріє про театральну сцену. Кинувши все, утікши навіть із власного весілля, талановита дівчина вирушає до першого українського театру на Волині — та назустріч своїй долі... Попереду — довге й бурхливе ХХ століття, сповнене карколомних подій та історичних зламів. І складне, напружене й яскраве життя сміливої і пристрасної жінки, у якому будуть справжня дружба й людська заздрість, болісні втрати та дивовижні знайдення, перемоги, поразки, таємниці, кохання... І медовий смак щастя...

Батько мультикозаків Володимир Дахно

 7 березня 1932 р. у Запоріжжі народився Володимир Дахно, український кінорежисер і художник-аніматор, автор єдиного українського повнометражного анімаційного фільму «Енеїда» (за однойменним твором Івана Котляревського). Книжна дитина, бо батьки (тато – полковник, неня – бібліотекар) привчили читати «правильні» книжки. Чи варто дивуватися, що хлопчик мріяв про вступ до Суворівського училища? Після закінчення школи він спочатку вступив до медичного інституту, але майже відразу перевівся в Київський інженерно-будівельний інститут на факультет архітектури. За спогадами одногрупника Володимира Дахна, Юрія Химича, вони часто розважалися на парах, малюючи козаків у різних кумедних ситуаціях, і непомітно підкладали їх у проектор, коли лектор демонстрував світові архітектурні шедеври. Після закінчення інституту Володимир Дахно почав працювати архітектором у Києві.

 Дивитись:  Козаки (серія мультфільмів)

Енеїда (1991)

Його незвичайні архітектурні проекти привернули увагу відомих мультиплікаторів Марка Драйцуна та Давида Черкаського і вони запропонували Володимиру Оксентійовичу роботу в новому творчому об’єднанні мультиплікаційних фільмів на студії «Київнаукфільм». Київську школу N 204 на Троєщині побудували за його проектом, але прибрали прізвище Дахно з робочих кальок закреслили, бо в архітектурній академії не простили, що пішов працювати на «Київнаукфільм».

У 1960 році Дахно дебютував як мультиплікатор із фільмом «Пригода перця», а перша серія циклу мультфільмів «Як козаки куліш варили», де Володимир Дахно виступив у ролі режисера та сценариста, вийшла у 1967 році.

«Я не дуже довго мудрував з козаками, — згадував Дахно. — Взяв та й намалював трьох запорожців на манер трьох мушкетерів. Один вийшов кругленький, маленький, інший — худий і довготелесий, третій – молодець, який пашить здоров’ям. Потім мені казали, що я дуже точно передав у цих персонажах український характер». Отже, головними героями стали три козаки: бурмило, коротун і силач: Грай, Око і Тур, але в самому серіалі їхні імена не звучать.

Наступним у серії став мультфільм «Як козаки у футбол грали», в якому команда українських козаків виграє кубок на турнірі, вийшов за два роки до завоювання Кубка київським «Динамо», певним чином передбачивши цей успіх. За спогадами Дахна, відомий динамівський воротар Віктор Банников розповів йому, що перед кожною грою «синьо-білі» всією командою дивилися на удачу «Як козаки у футбол грали».

Музику до мультфільмів про козаків написали талановиті композитори Ігор Поклад, Володимир Губа і Борис Буєвський.

Мультсеріал не заплямував себе російською мовою, хоча україномовних фільмів тоді не практикували. Сьогодні герої мультфільмів «Як козаки…» є одними з найбільш впізнаваних персонажів української мультиплікації, своєрідним національним символом.

З 1967 по 1995 рік Володимир Дахно створив дев’ять мультфільмів про козаків. Добрі та веселі козаки-мовчуни були генетичним контрастом до садиста Зайця із «Ну, постривай!» Працював Дахно не тільки над козаками. В цілому він створив понад 20 мультфільмів, серед яких найвідоміший — екранізація «Енеїди» Івана Котляревського.

Життя не балувало Володимира. У 42 роки одружився з Людмилою, через 4 роки народилася дочка Наталія, у 50 – розлучився. Та не вів він життя холостяка: доглядав за осліплою матір’ю та її дванадцятьма котами. Інколи допомагала Людмила, з якою вони зберегли нормальні стосунки. З роками він став трохи жорсткішим, нервовим, долала хронічна ішемія.

В.Дахно до кінця днів продовжував віддаватися улюбленій справі: творити, передавати свої знання молодим мультиплікаторам і мріяти. «Цілими днями сиджу і дивлюсь телевізор, – казав Дахно в одному з останніх інтерв’ю. – Чекаю появи кіно. Української мультиплікації як індустрії не існує. Анімацію можуть підняти тільки меценати. Меценатів теж немає. Є кілька студій, які перебиваються рекламою… Не приховую, мені зараз дуже важко. Але з часом, думаю, все встане на свої місця. Хоча ні мене, ні вас вже не буде».

За два місяці до смерті Дахно з Олександром Вікеном обговорювали сценарій дев’ятого мультфільму — «Як козаки в тридев’яте царство ходили», але спонсорів знайти не встигли.

Творець кіношедеврів запам’ятався як дуже делікатний, привітний і лагідний чоловік з теплим поглядом і гарним почуттям гумору.

 28 липня (офіційно – 30.07) 2006 року близько п’ятої вечора уві сні не стало Володимира Дахна, делікатної, інтелігентної, доброокої людини, творця кіно шедеврів про козаків. Сталося це в Києві на вул. Братиславська №38, де в 9-ти поверховому панельному будинку у однокімнатній квартирі з коридорчиком зі старою вішалкою, тісною кухонькою, існував славний запорожець і дві киці Крася та Муся на мізерну пенсію у 280 (згодом – 340 грн) та невелику стипендію за державну Шевченківську премію.

За матеріалами блогу http://uahistory.com/

Пам’ятник коханню

Матеріали блогу  ГАННА ЧЕРКАСЬКА

Краєзнавець, вчитель, журналіст.   http://uahistory.com/

– Таак, виходить, що ми – недоколихані? – накрила мене мокрим рядном Хомівна. – Чому в Україні церкви та виші обслуговували латиною та грецькою? Чому найперший український друкований твір написано латиною?

– Лелечко, ну що ти така розумна? Давай розбиратися! Тепер я тобі задам питання (як в Одесі!): Чому в середньовічній Європі усі церковники розмовляли латиною? Чому в усіх навчальних закладах Європи викладами латиною? А медики й сьогодні послуговуються нею? Та тому, що Біблія католиків писана була тільки латиною, і тільки мова святого письма вважалася канонічною, тобто законною. Це була мова церкви, науки, діловодства.

А тепер думай сюди!

7 лютого 1483 року Юрій Котермак із Дрогобича видав у Римі свій знаменитий трактат «Прогностична оцінка поточного року 1483 року» (Judicium pronosition Anni MCCCCLXXIII). Це перший український друкований твір написаний ректором Болонського університету, доктором медицини. Звісно, він міг бути написаний і виданий тільки латиною.

До речі, мовою діловодства у нас від часів Русі була рідна книжна мова, а в країнах Європи – латина. Візьми хоча б Францію. Тільки 10 серпня 1539 р. король Франції Франциск I (Франсуа) запровадив у країні державну мову: він наказав складати всі офіційні документи не латиною, а французькою мовою.

А у нас не королі, а закохані жінки опікувалися канонічністю рідної мови.

– О-о-о…. можна тут деталізувати?

– Нам усе можна. Бачиш, серпня 15 дня 1556 року, за волею і коштом кн. Анастасії Заславської Гольшанської, в селі Двірці, неподалік містечка Заслав почали творити Євангеліє живою українською мовою. Замовила книгу волинська княгиня Анастасія Юріївна Заславська (в дівоцтві Гольшанська-Дубровицька). Дочка київського воєводи Юрія Івановича Гольшанського. Її мати, Марія Андріївна, походила з роду волинських князів Сангушків. У родині виховувалось дванадцятеро дітей, п`ятеро хлопців (Іван, Федір, Володимир, Семен і Андрій) та семеро дівчат — Богдана, Анастасія-Богдана, Марія, Софія, Федора (Федка), Олена (Олександра) і Анна.

Княгиню Анастасію (Настасію) Юріївну Заславську Гольшанську у 15 років (повноліття дівчат, за Литовським Статутом 1529 р., наступало з 15 років) видали заміж за князя Кузьму Івановича Жеславського (Заславського) із роду князів Острозьких. Оселилася вона у резиденції князів Заславських м. Жеслав (Заслав). І хоч не за власним вибором вона вийшла заміж, але родинне життя вийшло щасливим. Від шлюбу з Кузьмою Івановичем княгиня народила двох дітей — сина Януша Івана Заславського (? — 1562) і доньку Анну (1527—1582), яка стала дружиною волинського князя Івана Федоровича Чорторийського.

Та ранньою весною 1556 року в родину княгині Заславської прийшли смуток і горе. Помер князь Кузьма. Охоплена тугою княгиня довго не вагалась. Вирішила під іменем Параскеви, передавши маєтності в управління синові Янушу, переступити поріг Заславського православного жіночого монастиря. У 1556 році вона стала ігуменею Свято-Троїцького монастиря в Заславлі та благословила й профінансувала переклад Євангелія на «мову роду нашого».

Для роботи над перекладом княгиня Анастасія запросила архімандрита цього монастиря Григорія та переписувача Михайла Василієвича із Сянока (Лемківщина). Своїми знаннями та вміннями вони чудово доповнювали один одного. Своєрідним керівником проекту, як сказано в післяслові до Євангелія, написаному Михайлом Василієвичем, був архимандрит Григорій. Він володів сучасною йому українською, слов’янською, польською, чеською, латиною і, можливо, навіть грецькою та німецькою мовами.

29 серпня 1561 р. була завершена робота над пам’ятником коханню – Пересопницьким Євангелієм. Ім’я книзі дало древнє місто Пересипниця, що було колись замком, оточеним стінами й оборонним земляним валом, – «переспоєм» (тому – Пересопниця). Місто з XII ст. було резиденцією князів В’ячеслава, Гліба і Андрія, Ізяслава Мстиславовича, Галицького Данила Романовича.

Після завершення перекладу Євангелія (1561 р.) того ж року княгиня упокоїлася.

Від часу появи Пересопницького Євангелія українською мовою, з того часу наша мова теж стала канонічною, народна мова почала вживатися в Богослужінні.

А москальська мова так і лишилася незаконною.

От чому Пересопницьке Євангеліє, на якому нині присягають президенти, символ української нації, символ кохання.

Та злі ординці з 10 серпня 2012 р. запровадили антиукраїнський Закон про мови Колесніченка-Ківалова (К-К). Сьогодні, коли російська мова демонструє себе, як мова кривавих окупантів, цей закон не скасовано. Допоки наші депутати будуть недоколиханими?

– Так вони ж і шиплять кремлівською: кААліція, АппАзіція… Ань, а от у школах на першому уроці хіба не можна дітям про це?

Моцарт кохання

«Моцартом любовних історій» охрестив Марію Вілінську Віктор Петров Домонтович. «Поки людина живе, біографія передчасна,» – так вважала Марко Вовчок, тому не дозволяла...