Архів блогу

вівторок, 11 серпня 2015 р.

Батько мультикозаків Володимир Дахно


Daxno 7 березня 1932 р. у Запоріжжі народився Володимир Дахно, український кінорежисер і художник-аніматор, автор єдиного українського повнометражного анімаційного фільму «Енеїда» (за однойменним твором Івана Котляревського). Книжна дитина, бо батьки (тато – полковник, неня – бібліотекар) привчили читати «правильні» книжки. Чи варто дивуватися, що хлопчик мріяв про вступ до Суворівського училища? Після закінчення школи він спочатку вступив до медичного інституту, але майже відразу перевівся в Київський інженерно-будівельний інститут на факультет архітектури. За спогадами одногрупника Володимира Дахна, Юрія Химича, вони часто розважалися на парах, малюючи козаків у різних кумедних ситуаціях, і непомітно підкладали їх у проектор, коли лектор демонстрував світові архітектурні шедеври. Після закінчення інституту Володимир Дахно почав працювати архітектором у Києві.
Його незвичайні архітектурні проекти привернули увагу відомих мультиплікаторів Марка Драйцуна та Давида Черкаського і вони запропонували Володимиру Оксентійовичу роботу в новому творчому об’єднанні мультиплікаційних фільмів на студії «Київнаукфільм». Київську школу N 204 на Троєщині побудували за його проектом, але прибрали прізвище Дахно з робочих кальок закреслили, бо в архітектурній академії не простили, що пішов працювати на «Київнаукфільм».
У 1960 році Дахно дебютував як мультиплікатор із фільмом «Пригода перця», а перша серія циклу мультфільмів «Як козаки куліш варили», де Володимир Дахно виступив у ролі режисера та сценариста, вийшла у 1967 році.
«Я не дуже довго мудрував з козаками, — згадував Дахно. — Взяв та й намалював трьох запорожців на манер трьох мушкетерів. Один вийшов кругленький, маленький, інший — худий і довготелесий, третій – молодець, який пашить здоров’ям. Потім мені казали, що я дуже точно передав у цих персонажах український характер». Отже, головними героями стали три козаки: бурмило, коротун і силач: Грай, Око і Тур, але в самому серіалі їхні імена не звучать.
Наступним у серії став мультфільм «Як козаки у футбол грали», в якому команда українських козаків виграє кубок на турнірі, вийшов за два роки до завоювання Кубка київським «Динамо», певним чином передбачивши цей успіх. За спогадами Дахна, відомий динамівський воротар Віктор Банников розповів йому, що перед кожною грою «синьо-білі» всією командою дивилися на удачу «Як козаки у футбол грали».
Музику до мультфільмів про козаків написали талановиті композитори Ігор Поклад, Володимир Губа і Борис Буєвський.
Мультсеріал не заплямував себе російською мовою, хоча україномовних фільмів тоді не практикували. Сьогодні герої мультфільмів «Як козаки…» є одними з найбільш впізнаваних персонажів української мультиплікації, своєрідним національним символом.
З 1967 по 1995 рік Володимир Дахно створив дев’ять мультфільмів про козаків. Добрі та веселі козаки-мовчуни були генетичним контрастом до садиста Зайця із «Ну, постривай!» Працював Дахно не тільки над козаками. В цілому він створив понад 20 мультфільмів, серед яких найвідоміший — екранізація «Енеїди» Івана Котляревського.
Життя не балувало Володимира. У 42 роки одружився з Людмилою, через 4 роки народилася дочка Наталія, у 50 – розлучився. Та не вів він життя холостяка: доглядав за осліплою матір’ю та її дванадцятьма котами. Інколи допомагала Людмила, з якою вони зберегли нормальні стосунки. З роками він став трохи жорсткішим, нервовим, долала хронічна ішемія.
В.Дахно до кінця днів продовжував віддаватися улюбленій справі: творити, передавати свої знання молодим мультиплікаторам і мріяти. «Цілими днями сиджу і дивлюсь телевізор, – казав Дахно в одному з останніх інтерв’ю. – Чекаю появи кіно. Української мультиплікації як індустрії не існує. Анімацію можуть підняти тільки меценати. Меценатів теж немає. Є кілька студій, які перебиваються рекламою… Не приховую, мені зараз дуже важко. Але з часом, думаю, все встане на свої місця. Хоча ні мене, ні вас вже не буде».
За два місяці до смерті Дахно з Олександром Вікеном обговорювали сценарій дев’ятого мультфільму — «Як козаки в тридев’яте царство ходили», але спонсорів знайти не встигли.
Обложка фильма Как казаки в футбол играли
Творець кіношедеврів запам’ятався як дуже делікатний, привітний і лагідний чоловік з теплим поглядом і гарним почуттям гумору.
 28 липня (офіційно – 30.07) 2006 року близько п’ятої вечора уві сні не стало Володимира Дахна, делікатної, інтелігентної, доброокої людини, творця кіно шедеврів про козаків. Сталося це в Києві на вул. Братиславська №38, де в 9-ти поверховому панельному будинку у однокімнатній квартирі з коридорчиком зі старою вішалкою, тісною кухонькою, існував славний запорожець і дві киці Крася та Муся на мізерну пенсію у 280 (згодом – 340 грн) та невелику стипендію за державну Шевченківську премію.
За матеріалами блогу http://uahistory.com/

Пам’ятник коханню

Матеріали блогу UAHistory ГАННА ЧЕРКАСЬКА
Краєзнавець, вчитель, журналіст.   http://uahistory.com/


– Таак, виходить, що ми – недоколихані? – накрила мене мокрим рядном Хомівна. – Чому в Україні церкви та виші обслуговували латиною та грецькою? Чому найперший український друкований твір написано латиною?
– Лелечко, ну що ти така розумна? Давай розбиратися! Тепер я тобі задам питання (як в Одесі!): Чому в середньовічній Європі усі церковники розмовляли латиною? Чому в усіх навчальних закладах Європи викладами латиною? А медики й сьогодні послуговуються нею? Та тому, що Біблія католиків писана була тільки латиною, і тільки мова святого письма вважалася канонічною, тобто законною. Це була мова церкви, науки, діловодства.
А тепер думай сюди!
10255765_1433365973587263_2431314658207564152_n

7 лютого 1483 року Юрій Котермак із Дрогобича видав у Римі свій знаменитий трактат «Прогностична оцінка поточного року 1483 року» (Judicium pronosition Anni MCCCCLXXIII). Це перший український друкований твір написаний ректором Болонського університету, доктором медицини. Звісно, він міг бути написаний і виданий тільки латиною.
До речі, мовою діловодства у нас від часів Русі була рідна книжна мова, а в країнах Європи – латина. Візьми хоча б Францію. Тільки 10 серпня 1539 р. король Франції Франциск I (Франсуа) запровадив у країні державну мову: він наказав складати всі офіційні документи не латиною, а французькою мовою.
А у нас не королі, а закохані жінки опікувалися канонічністю рідної мови.
– О-о-о…. можна тут деталізувати?
– Нам усе можна. Бачиш, серпня 15 дня 1556 року, за волею і коштом кн. Анастасії Заславської Гольшанської, в селі Двірці, неподалік містечка Заслав почали творити Євангеліє живою українською мовою. Замовила книгу волинська княгиня Анастасія Юріївна Заславська (в дівоцтві Гольшанська-Дубровицька). Дочка київського воєводи Юрія Івановича Гольшанського. Її мати, Марія Андріївна, походила з роду волинських князів Сангушків. У родині виховувалось дванадцятеро дітей, п`ятеро хлопців (Іван, Федір, Володимир, Семен і Андрій) та семеро дівчат — Богдана, Анастасія-Богдана, Марія, Софія, Федора (Федка), Олена (Олександра) і Анна.
golsh

Княгиню Анастасію (Настасію) Юріївну Заславську Гольшанську у 15 років (повноліття дівчат, за Литовським Статутом 1529 р., наступало з 15 років) видали заміж за князя Кузьму Івановича Жеславського (Заславського) із роду князів Острозьких. Оселилася вона у резиденції князів Заславських м. Жеслав (Заслав). І хоч не за власним вибором вона вийшла заміж, але родинне життя вийшло щасливим. Від шлюбу з Кузьмою Івановичем княгиня народила двох дітей — сина Януша Івана Заславського (? — 1562) і доньку Анну (1527—1582), яка стала дружиною волинського князя Івана Федоровича Чорторийського.
Та ранньою весною 1556 року в родину княгині Заславської прийшли смуток і горе. Помер князь Кузьма. Охоплена тугою княгиня довго не вагалась. Вирішила під іменем Параскеви, передавши маєтності в управління синові Янушу, переступити поріг Заславського православного жіночого монастиря. У 1556 році вона стала ігуменею Свято-Троїцького монастиря в Заславлі та благословила й профінансувала переклад Євангелія на «мову роду нашого».
Для роботи над перекладом княгиня Анастасія запросила архімандрита цього монастиря Григорія та переписувача Михайла Василієвича із Сянока (Лемківщина). Своїми знаннями та вміннями вони чудово доповнювали один одного. Своєрідним керівником проекту, як сказано в післяслові до Євангелія, написаному Михайлом Василієвичем, був архимандрит Григорій. Він володів сучасною йому українською, слов’янською, польською, чеською, латиною і, можливо, навіть грецькою та німецькою мовами.
29 серпня 1561 р. була завершена робота над пам’ятником коханню – Пересопницьким Євангелієм. Ім’я книзі дало древнє місто Пересипниця, що було колись замком, оточеним стінами й оборонним земляним валом, – «переспоєм» (тому – Пересопниця). Місто з XII ст. було резиденцією князів В’ячеслава, Гліба і Андрія, Ізяслава Мстиславовича, Галицького Данила Романовича.
Після завершення перекладу Євангелія (1561 р.) того ж року княгиня упокоїлася.
Від часу появи Пересопницького Євангелія українською мовою, з того часу наша мова теж стала канонічною, народна мова почала вживатися в Богослужінні.
Peresop

А москальська мова так і лишилася незаконною.
От чому Пересопницьке Євангеліє, на якому нині присягають президенти, символ української нації, символ кохання.
Та злі ординці з 10 серпня 2012 р. запровадили антиукраїнський Закон про мови Колесніченка-Ківалова (К-К). Сьогодні, коли російська мова демонструє себе, як мова кривавих окупантів, цей закон не скасовано. Допоки наші депутати будуть недоколиханими?
– Так вони ж і шиплять кремлівською: кААліція, АппАзіція… Ань, а от у школах на першому уроці хіба не можна дітям про це?

Моцарт кохання