У травні 2018 року буде вже рік, як відійшов у вічність Блаженнійший єпископ-емерит Української греко-католицької церкви Любомир Гузар. Він був моральним авторитетом нації. Він не кричав і не наказував. Але вів за собою тисячі людей дорогою любові й поваги до іншого. Його промови миттєво розбирали на цитати. Згадаємо його роздуми про відповідальність перед дітьми і замислимося…
….Цього разу хочу поміркувати над дещо іншою за своєю суттю відповідальністю — перед дітьми. Діти — важливі члени нашого суспільства, замислитися про відповідальність перед якими спонукає нас подвійна річ.
По-перше, діти не залишаються дітьми на дуже довгий час, бо процес формування майбутнього громадянина триває приблизно до двадцяти п’яти років. А, по-друге, від їх виховання залежить майбутнє нашого суспільства – держави.
Конкретніше, на що бажаю звернути увагу шановних читачів, – це представлення теми у формі відповідальності супроти дітей та молоді.
Цю відповідальність повинні брати на себе різні групи, що мають вирішальний вплив на розвиток громадян від моменту народження до, приблизно, закінчення навчання чи, іншими словами, до досягнення зрілості.
«Групи» – це передовсім батьки, а далі вчителі на різних рівнях, а остаточно – все суспільство. Батьки, через яких народжується нова людина або, точніше, через яких людина від Господа отримує дар життя, мають визначальний вплив на розвиток особистості, а властиво – на її подальше життя.
Не беруся детально розглядати, які саме завдання мають батько й мати в перші роки життя дитини. На цю тему існує багато літератури, з якою дорослі повинні ознайомитися, щоб належно виконати своє покликання.
Існують також різні заходи (наприклад, зустрічі для наречених), організовані церковними чи суспільними групами.
Хочу обмежитися в цьому короткому дописі згадкою про два елементи, необхідні в перші роки життя.
Батьки мусять ставитися до своєї дитини як до людини, тобто дати їй відчути, що вона людина. Завдання, безумовно, дуже складне, але, знехтувавши ним, можна поставити дитину на фальшивий шлях.
Інший необхідний елемент – це виховувати дитину в атмосфері тепла і мудрої любові. Діти, які цього не одержали, – це ті, що в той чи той спосіб тікають з дому і блукають вулицями наших міст.
Нещаслива та дитина, між батьком і матір’ю якої є постійна незгода та непорозуміння, а ще гірше, коли батьки знущаються з дитини – як у фізичному, так і в моральному плані.
Наступна група, приклад якої є дуже вагомий у процесі виховання дитини, – це вчителі початкової та середньої школи.
Починаючи розмову про вчителів, автор цих рядків свідомо вжив слово «приклад». Бо зазвичай ми вважаємо школу установою, в якій дитина суто отримує знання. Так, знання потрібні, але це не найважливіше в процесі виховання.
Першочерговим є приклад вчителя чи вчительки, який захоплює дитину і зроджує в неї почуття глибокої пошани до своїх шкільних вихователів, такою мірою, що дитина бажає рівнятися на них.
Учитель, який тільки передає інформацію, властиво, мало відрізняється від бездушного комп’ютера. Тому установи, які виховують майбутніх педагогів, приймаючи абітурієнтів на навчання, повинні звернути особливу увагу на їхні особисті прикмети.
Хотів би додати стосовно вчителів ще одне зауваження. Учитель має втішатися повагою батьків учнів, а батьки – зі свого боку – повинні поважати гідного вихователя їхніх дітей.
У житті молодої людини дуже важливим є період від 12 до 18 років. Це час, коли вже закінчилося дитинство, і людина починає критично мислити, розрізняти те, що будує гарні стосунки між людьми, і те, що їх робить одне до одного байдужим, безсердечним.
За умови нормального розвитку людина, хоч ще дуже молода, починає захоплюватися тим, що добре, й оминати те, що її вражає. Вона також починає самостійно вибирати, із ким спілкуватися.
Однак цей приблизно другий десяток життя людини має свої особливості, що можуть серйозно вплинути на її подальший розвиток.
Однією з цих особливостей є вплив батьківського життєвого прикладу. Батьки, закохані в гроші, можуть навіть свідомо передати дітям свій матеріалістичний світогляд.
Навпаки, батьки, які на перше місце в щоденному житті висувають справжні духовні цінності, передають їх як найкращу спадщину своїм нащадкам.
Це передавання позитивних чи негативних вартостей відбувається природним шляхом: що батьки думають, про що говорять, як поводяться – формує їхню дитину. Тож відповідальність батьків стосовно дітей у цей період їхнього життя не перестає бути надзвичайно важливою.
Звісно, не можна закривати очей і на інші джерела впливу на дітей і молодь, серед яких дуже важливими є ЗМІ та оточення ровесників. Автор цих рядків сподівається, що для аналізування цього буде інша нагода, хоча вже сьогодні запрошує батьків та інших зацікавлених осіб подумати і робити свої висновки.
Процес виховання далеко не вичерпується із закінченням середньої школи.
Добре впорядковане суспільство, що будує своє життя на солідних основах, забезпечує собі гарне майбутнє. Однак даймо щиру відповідь на запитання: чого можна сподіватися від майбутніх лікарів, юристів, підприємців, науковців, по суті, представників усіх професій, які свої оцінки та дипломи «купили», а не здобули власним зусиллям?
На превеликий жаль, наша вища освіта веде злочинну діяльність. Наслідки такої безвідповідальності з боку викладачів і керівництва навчальних закладів супроти майбутніх професіоналів чи працівників взагалі годі собі уявити.
Паралельно з цим можна хіба тільки розглядати крайній безлад у політичному житті, який баламутить майбутнє покоління громадян, що все ж таки мріє жити в упорядкованому світі.
Сьогоднішня дітвора повинна бути основою нашої надії на справді краще майбутнє. Тому благаю всіх безвідповідальних батьків і вчителів схаменутися та не розбазарювати єдиний справжній скарб нашого народу. Так хочеться вірити, що зможемо відкинути погане і плекати те, що найкраще, найцінніше….
Любомир Гузар
