Район Іст Вілідж відомий в Нью-Йорку під назвою “Маленька Україна”. Саме тут проживає більшість представників української діаспори міста, що налічує понад 70 тисяч осіб.
А як виник цей магазин?
У липні 1910 року підліток на ім’я Мирон Сурмач покинув своє село в Україні, сів на корабель Atlanta з квитком третього класу і попрямував через океан до неймовірно великого міста під назвою Нью-Йорк, пише uapost.us.
21 день пан Сурмач їв лимони, щоб запобігти морській хворобі, поки не досяг острова Елліс (Ellis Island, острів, розташований у східній частині США y Верхній Затоці Нью-Йорку, – прим. Ред.). Там, як він сказав інтерв’юеру десятиліття потому, він був приголомшений привітанням від американського охоронця. А знаєте чому? Той привітав Мирона з прибуттям у Сполучені Штати українською мовою!
Пан Сурмач почав своє нове життя в Вілкс-Барре, штат Пенсільванія. Але за кілька років він повернувся у Нью-Йорк. Прагнучи зберегти свою рідну культуру, відкрив невеликий магазин на Avenue A на Манхеттені, де він разом з іншими українськими іммігрантами продавав записи, книги, одяг та інші дрібнички з Батьківщини.
Він назвав магазин “Сурма”, і протягом 98 років крамничка функціонувала за різними адресами в Іст-Віллідж (East Village), аж поки не знайшла свого постійного місця на 11 East Seventh Street у 1943 році.
Продаж речей з України став сімейним бізнесом. Справу продовжив син Сурмача, Мирон молодший. Тут купували речі Дженіс Джоплін і Джим Моррісон.
“Цей магазин об’єднав наших іммігрантів у 20-му столітті”, – сказав 72-річний Володимир Гінзбург з США.
Хоча ділянка біля магазину в Іст-Віллідж вже давно відома як Маленька Україна, багато торгових центрів та місць, які процвітали там і нагадували іммігрантам про їхню Батьківщину, закрилися в останні роки. Кафе, літературний клуб, ресторан, і навіть церква.
“Ще до оголошення про закриття “Сурми” все змінилося. Змінилося зовні, все стало по-іншому”, – вважає 72-річна Стефанія Черепанин, яка емігрувала з України в 1951 році і працювала в “Сурмі” з 1978 року. – Через такі невеликі кроки ми починаємо втрачати зв’язок з Батьківщиною”.
Маркіян Сурмач зовсім не був “витіснений” зі свого магазину. Він володіє будівлею, яку його дід купив за $ 15 000. А зараз її оцінюють у мільйон доларів – сума, про яку засновник крамнички, чия мати продала корову, щоб він міг дозволити собі залишити Україну, не міг і мріяти.
Пан Сурмач пояснив, що продажі різко впали після 1990-х років, після розпаду Радянського Союзу. “Крамничка продавала колись дефіцитні вироби, а зараз вони є всюди”, – пояснює своє рішення Маркіян.
“Ще до оголошення про закриття “Сурми” все змінилося. Змінилося зовні, все стало по-іншому”, – вважає 72-річна Стефанія Черепанин, яка емігрувала з України в 1951 році і працювала в “Сурмі” з 1978 року. – Через такі невеликі кроки ми починаємо втрачати зв’язок з Батьківщиною”.
Маркіян Сурмач зовсім не був “витіснений” зі свого магазину. Він володіє будівлею, яку його дід купив за $ 15 000. А зараз її оцінюють у мільйон доларів – сума, про яку засновник крамнички, чия мати продала корову, щоб він міг дозволити собі залишити Україну, не міг і мріяти.
Пан Сурмач пояснив, що продажі різко впали після 1990-х років, після розпаду Радянського Союзу. “Крамничка продавала колись дефіцитні вироби, а зараз вони є всюди”, – пояснює своє рішення Маркіян.
Джерело:
