Блог Цвітани Мелах
субота, 24 жовтня 2015 р.
Не обнажай свою душу...
Не обнажай свою душу...: Почему нас, порою, оскорбляют за наши добрые дела? Осуждают наши благородные поступки? Буквально плюют в душу за желание помочь другому? Почему зависть и непонимание часто преследует нас? Ответ в этой мудрой притче…
неділя, 18 жовтня 2015 р.
ЗНАЙ НАШИХ! Як український митець змусив весь світ просити у нього любові. Скульптура одеського художника і режисера Олександра Мілова "Любов" після презентації на фестивалі Burning Man у Неваді полонила серця десятків тисяч людей
Про участь у Buring Man Мілов мріяв більше 15 років. А цього літа вирішив втілити власну мрію і створив приголомшливу скульптуру "Любов". Чоловік та жінка із залізної сітки посварилися і сидять спинами один до одного. А всередині героїв їх внутрішні діти прагнуть примирення і тягнуться руками один до одного.
На людяну скульптуру Мілов витратив $65 тис. із власної кишені – всі гроші, які роками збирав на власну квартиру. Творіння довжиною у 18, шириною у 5,5 і висотою у 7,5 метрів на Buring Man стало чи не найулюбленішою інсталяцією. Під українську "Любов" приходили поплакати і помиритися з близькою людионою. А на честь делегації з України навіть влаштували розкішну вечірку…
Олександр Мілов розповів depo.ua про власні враження від поїздки до США та самого фестивалю, майбутнє скульптури та свою заповітну мрію.
Олександр Мілов на фестивалі Burning Man
ПРО СВІТАНКИ ПІД "ЛЮБОВ'Ю"
Під нашою скульптурою на Burning Man люди зустрічали світанок і проводжали день. Ділилися враженнями з іншими, тож натовп не закінчувався. До мене підходило десятки людей. Розповідали про свій душевний біль. Мовляв, "Любов" – втілення їхніх проблем.
В Україні реакція була іншою. Спершу я пропонував державі профінансувати скульптуру, звертався до потенційних спонсорів. А мені відповідали: тема неактуальна. Нічого собі, як вона може бути неактуальною, якщо існує стільки ж часу, скільки людство. А всі війни – це вже наслідок того, про що я хочу сказати. Словом, у моїх потенційних інвесторів не вистачило уяви, щоб це зрозуміти. А от мешканцям Штатів уяви вистачило…
Коли люди чули, що це наша робота, пропонували безкоштовно у них погостити. Тож ми провели кілька днів в Сан-Франциско та Лос-Анджелесі. А одного дня на честь української делегації влаштували вечірку. Це було на даху будинку, біля басейну. Ми влаштували скажені стрибки у воду…
ПРО СЛЬОЗИ АМЕРИКАНСЬКИХ БАБУСЬ
В США замкнуте суспільство. Тут вже давно у тренді образ людини, яка всього досягла сама. Ми поки що ліпимо копію їхнього суспільства і лише стаємо такими ж самотніми. Але в них ця проблема давніше.
Мене здивувало, наскільки відверто ці люди відреагували на мою роботу. Я звикся з тим, що деякі з них приходять під скульптуру і плачуть. Літні жінки, навіть бабусі…
На фестивалі повно людей, яким 60-70 років. Вони носяться на байках, з якимись дикими тату, усі розфарбовані. І не хизуються цим. Це звичайна практика. В Україні це неможливо – в літньому віці люди втрачають бажання жити і не можуть сприйняти навіть такі об’єктивні зміни, як поява Інтернету.
ПРО ДУРІСТЬ І П'ЯТЬ ЗОЛОТИХ ХРЕСТІВ
На Burning Man потрапляєш зовсім в інший світ. Тут стерті соціальні рамки. Не знаєш, з ким спілкуєшся – з бомжем чи з володарем світу. Коли ти приходиш, ти можеш бути босим і роздягнутим. Тебе радо зустрінуть, напоять і нагодують. З'являється відчуття, що це твоя нова родина. Тобі дають власну адресу – на неї тобі можуть писати листи.
У пустелі люди будують колосальні об’єкти. Гудуть сотні танцполів, на які витратили сотні тисяч доларів. Люди привозять з собою речі, які не налазять на голову – справжній пам’ятник людській дурості та здатності радіти.
Дуже дивує бажання резидентів фестивалю ділитися і залишати щось на пам'ять. Я привіз звідти величезну кількість барахла – мені давали дзеркальця, дзвоники, хтось знімав з себе персні. В мене золотих хрестів звідти штук п’ять, і ще не придумав, що з ними робити.
ПРО ЛЕПРЕКОНА З APPLE
У нас була цікава історія – в останню мить загубилися болти, якими треба було скрутити вже зібрані великі елементи. Виїхати неможливо – затор кілометрів на 20. А до найближчого магазину – кілометрів 200. І от під’їжджає до мене чоловік на чудернацькому транспортному засобі – міксі мопеду та човна. В такому казковому пальто та капелюсі, схожий на леприкона. Каже, чуваки, полетіли за болтами. Мовляв, в мене є літак. Я про себе дивуюся: ще за болтами ми на літаку не літали… Тим часом дівчата таки знайшли болти. Тож, відповідаю, дякую, але не треба.
А за кілька днів цей чоловік з'явився знову. Запропонував поїздити, подивитися, що тут є. Їдемо, усе в пилу, горизонти розмиті, палітра кольорів просто дивовижна. Бачимо купол з труб, в яких люди літають на резинках і в повітрі б'ють один одного гумовими надувними шлангами. На наступному кроці – люди-мавпи, які кричать і роблять ставки в якійсь казковій грі. А потім він мене привіз у храм, схожий на тібетський. Просто дивовижна будівля, зроблена із фото. Сюжети фото зовсім різні. На одному - сімейна пара, яка дивиться один на одному проникливим поглядом. Поруч - закохана бабуся, за якою щось, схоже на привида. Тут же фото мертвих людей… Словами передати важко, але видовище не залишає тебе байдужим. Крізь шпарини у фотостінах можна зазирати всередину. А там – кімнати для гномиків, теж із фото…
Через кілька днів туди приїхала Сьюзен Сарандон із прахом Тіматі Лірі (психолога та дослідника якостей ЛСД – ред.). Будинок спалили разом із прахом.
А мій казковий знайомий виявився виконавчим директором Apple. Він їздить на фестиваль 15 років поспіль. Каже, що скульптури тут лише декорації до того, що відбувається між людьми. До того ж тут найцікавіші пригоди...
Вже 20 років я роблю доволі масштабні проекти, але до цього тримався у тіні. Тепер вирішив вийти на люди – зробити перший крок до своєї великої мети.
Я мрію побудувати власне місто, зібрати там усіх людей, з якими є хочу проводити час у старості. І тепер думаю розташувати це місто у різних країнах - створити в них по одній вулиці з однаковими номерами будинків. План вулиць буде одним, але виглядатимуть вони по-різному. Кожного року молоді художники зможуть там зробити все, що захочуть – за ті гроші, які я зароблю за життя.
Вони будуть робити нову трактовку мого міста. Але я буду знати, що в мене тут своя кімната в готелі і дитячий садок неподалік, в який я можу відвести дітей. Дуже проста схема зробити так, щоб на тебе всюди чекали.
За матеріалами http://www.depo.ua/
ІСТОРІЯ І КУЛЬТУРА. КІНОМИСТЕЦТВО: Фільм про події на Майдані "Зима у вогні" з'явився у відкритому доступі
Студія Netfix та ізраїльський режисер Євген Афінеєвський представили документальну картину про події на Майдані “Палаюча зима: українська боротьба за свободу”.
Документальний фільм-хроніка розповідає про 93 дні зими 2013-2014 років, коли на Майдані відбувалися запеклі бої, коли відбувався процес перетворення боротьби українців за громадянські права на Революцію Гідності, підтримувану мільйонами людей.
25 вересня 2015 року у Вашингтоні в рамках заходів, присвячених Дня Незалежності України, відбувся допрем’єрний показ фільму “Палаюча зима”, під час якого Патріарх Київський і всієї Русі-України Філарет нагородив режисера Афінеєвського орденом Святого Володимира Великого.
Раніше картина була представлена на Міжнародному фестивалі фільмів про права людини у Нюрнберзі, де отримала гран-прі.
Також фільм отримав приз глядацьких симпатій за кращий документальний фільм на кінофестивалі у Торонто.
Джерело:
http://tsn.ua/ukrayina/film-pro-maydan-palayucha-zima-z-yavivsya-u-vidkritomu-dostupi-515383.html
Підписатися на:
Дописи (Atom)