Матеріали блогу 
ГАННА ЧЕРКАСЬКА
Краєзнавець, вчитель, журналіст. http://uahistory.com/
– Таак, виходить, що ми – недоколихані? – накрила мене мокрим рядном Хомівна. – Чому в Україні церкви та виші обслуговували латиною та грецькою? Чому найперший український друкований твір написано латиною?
– Лелечко, ну що ти така розумна? Давай розбиратися! Тепер я тобі задам питання (як в Одесі!): Чому в середньовічній Європі усі церковники розмовляли латиною? Чому в усіх навчальних закладах Європи викладами латиною? А медики й сьогодні послуговуються нею? Та тому, що Біблія католиків писана була тільки латиною, і тільки мова святого письма вважалася канонічною, тобто законною. Це була мова церкви, науки, діловодства.
А тепер думай сюди!
7 лютого 1483 року Юрій Котермак із Дрогобича видав у Римі свій знаменитий трактат «Прогностична оцінка поточного року 1483 року» (Judicium pronosition Anni MCCCCLXXIII). Це перший український друкований твір написаний ректором Болонського університету, доктором медицини. Звісно, він міг бути написаний і виданий тільки латиною.
До речі, мовою діловодства у нас від часів Русі була рідна книжна мова, а в країнах Європи – латина. Візьми хоча б Францію. Тільки 10 серпня 1539 р. король Франції Франциск I (Франсуа) запровадив у країні державну мову: він наказав складати всі офіційні документи не латиною, а французькою мовою.
А у нас не королі, а закохані жінки опікувалися канонічністю рідної мови.
– О-о-о…. можна тут деталізувати?
– Нам усе можна. Бачиш, серпня 15 дня 1556 року, за волею і коштом кн. Анастасії Заславської Гольшанської, в селі Двірці, неподалік містечка Заслав почали творити Євангеліє живою українською мовою. Замовила книгу волинська княгиня Анастасія Юріївна Заславська (в дівоцтві Гольшанська-Дубровицька). Дочка київського воєводи Юрія Івановича Гольшанського. Її мати, Марія Андріївна, походила з роду волинських князів Сангушків. У родині виховувалось дванадцятеро дітей, п`ятеро хлопців (Іван, Федір, Володимир, Семен і Андрій) та семеро дівчат — Богдана, Анастасія-Богдана, Марія, Софія, Федора (Федка), Олена (Олександра) і Анна.
Княгиню Анастасію (Настасію) Юріївну Заславську Гольшанську у 15 років (повноліття дівчат, за Литовським Статутом 1529 р., наступало з 15 років) видали заміж за князя Кузьму Івановича Жеславського (Заславського) із роду князів Острозьких. Оселилася вона у резиденції князів Заславських м. Жеслав (Заслав). І хоч не за власним вибором вона вийшла заміж, але родинне життя вийшло щасливим. Від шлюбу з Кузьмою Івановичем княгиня народила двох дітей — сина Януша Івана Заславського (? — 1562) і доньку Анну (1527—1582), яка стала дружиною волинського князя Івана Федоровича Чорторийського.
Та ранньою весною 1556 року в родину княгині Заславської прийшли смуток і горе. Помер князь Кузьма. Охоплена тугою княгиня довго не вагалась. Вирішила під іменем Параскеви, передавши маєтності в управління синові Янушу, переступити поріг Заславського православного жіночого монастиря. У 1556 році вона стала ігуменею Свято-Троїцького монастиря в Заславлі та благословила й профінансувала переклад Євангелія на «мову роду нашого».
Для роботи над перекладом княгиня Анастасія запросила архімандрита цього монастиря Григорія та переписувача Михайла Василієвича із Сянока (Лемківщина). Своїми знаннями та вміннями вони чудово доповнювали один одного. Своєрідним керівником проекту, як сказано в післяслові до Євангелія, написаному Михайлом Василієвичем, був архимандрит Григорій. Він володів сучасною йому українською, слов’янською, польською, чеською, латиною і, можливо, навіть грецькою та німецькою мовами.
29 серпня 1561 р. була завершена робота над пам’ятником коханню – Пересопницьким Євангелієм. Ім’я книзі дало древнє місто Пересипниця, що було колись замком, оточеним стінами й оборонним земляним валом, – «переспоєм» (тому – Пересопниця). Місто з XII ст. було резиденцією князів В’ячеслава, Гліба і Андрія, Ізяслава Мстиславовича, Галицького Данила Романовича.
Після завершення перекладу Євангелія (1561 р.) того ж року княгиня упокоїлася.
Від часу появи Пересопницького Євангелія українською мовою, з того часу наша мова теж стала канонічною, народна мова почала вживатися в Богослужінні.
А москальська мова так і лишилася незаконною.
От чому Пересопницьке Євангеліє, на якому нині присягають президенти, символ української нації, символ кохання.
Та злі ординці з 10 серпня 2012 р. запровадили антиукраїнський Закон про мови Колесніченка-Ківалова (К-К). Сьогодні, коли російська мова демонструє себе, як мова кривавих окупантів, цей закон не скасовано. Допоки наші депутати будуть недоколиханими?
– Так вони ж і шиплять кремлівською: кААліція, АппАзіція… Ань, а от у школах на першому уроці хіба не можна дітям про це?
.jpg)