Cкульптор і педагог;один із засновників вищої художньої школи України.Професор Української академії мистецтв (1919)і Київського художнього інституту (1925).Директор Харківського художнього технікумуу 1922–1925 роках.
Бернард (Арон-бер Шимон) Михайлович Кратко народився 17 січня 1884 року у Варшаві у бідній єврейській родині (був сьомою дитиною з десяти).
1896 — у 12-річному віці став учнем у літографській майстерні; одночасно відвідував вечірню рисувальну школу при Художньо-промисловому музеї.
1901–1906 — навчався у Варшавській вищій школі образотворчих мистецтв на скульптурному відділенні (у професора К. Дуніковського). За дипломну композицію «Той, хто крокує» був нагороджений закордонною поїздкою.
1906–1908 — подорож по Німеччині, Італії, Єгипту і Палестині.
1909 — продовжив навчання в Берліні; знайомиться з відомим митцем М. Ліберманом (один з головних представників імпресіонізму в Німеччині).
1910 — після повернення до Варшави виконує замовлення для видавництва та скульптурні портрети; бере участь у виставках. Створює серію ілюстрацій до творів І. Переца. Працює скульптором на заводі художньої індустрії.
1913 — створює декоративну скульптуру-фонтан «Чотири пори року».
1916 — після початку бойових дій під Варшавою переїздить до Петрограду. Працює на фабриці художнього литва.
1917 — член Петроградської Ради робочих депутатів.
1920 — переїхав до Києва, де обійняв посаду професора Української академії мистецтв. Створює один з найперших в українському мистецтві пам'ятників Т. Г. Шевченку.
Квітень 1920 — у зв'язку з наступом білополяків на Київ, переїжджає до Харкова. Вступає в члени ВКП(б). Бере участь у реалізації державного плану «монументальної пропаганди».
1921 — очолює Вільні державні художні майстерні — «Завод художньої індустрії» (вул. Каплунівська, 8).
1922 — призначений директором Харківського художнього технікуму. Продовжує творчу діяльність — створює скульптурний бюст Т. Г. Шевченка, а також бюст видатного українського філософа Г. С. Сковороди.
1925 — повертається на роботу до Київського художнього інституту; очолює скульптурну майстерню.
1928 — Кратко з дружиною беруть участь в очолюваному 
М. Бойчуком оформленні Селянського санаторію під Одесою, а в 1933 — Червонозаводського театру в Харкові.
М. Бойчуком оформленні Селянського санаторію під Одесою, а в 1933 — Червонозаводського театру в Харкові.
7 грудня 1937 — Кратко й Діндо заарештовані органами НКВС за звинуваченням у зв'язках з «ворогом народу» М. Бойчуком. Діндо засуджена на 10 років виправно-трудових таборів (повністю реабілітована в 1988 році); Кратко засуджений на «заслання на невизначений термін» до Середньої Азії. Місцева влада м. Чарджоу (Туркменістан) категорично заборонила скульптору займатись мистецтвом. Кратко примусили працювати тинькарем (рос.— штукатур) на будівництві. Пізніше він організував студію рисунку та живопису для робочої молоді, а також налагодив виготовлення малих скульптурних форм.
1945 — повертається до Києва.
1948 — переїздить працювати до м. Сталіно (нині Донецьк).
1953 — знов повертається до Києва; працює у виробничих майстернях при КХІ.
11 серпня 1960 — помер на 76 році життя. Похований на Лук'янівському кладовищі у Києві (ділянка №25, ряд 1, місце 26).
Найкращі твори Бернарда Кратка: «Усмішка» (1913), композиція «Біженці» (1916); погруддя Т. Шевченка (1920), К. Маркса (1920), Г. Сковороди (1923), «Червоноармієць» (1924), «Голова робітниці» (1929); портрети М. Заньковецької (1928), П. Волокидіна (1934), художників М. Бойчука (1934) і Ф. Кричевського (1935), скрипаля П. Столяревського (1936); композиція «Шахтарі» (1946). Кратко — автор пам'ятників М. Щорсу в Житомирі [у співавторстві з П. Ульяновим і М. Гетьманом (1931–1932)], Я. Свердлову в Єнакієвому Донецької обл. (1951), В. Леніну на шахті ім. Челюскінців на Донбасі (1953) та інших; автор горельєфів і барельєфів для Палацу культури в Щербинівці (1932–1935); автор декоративного порталу будівлі Селянського санаторію в Одесі (у співавторстві з Ж. Діндо); автор меморіальної дошки з барельєфами страчених декабристів (Київ, вул. Грушевського, 14). Більшість творів Бернарда Кратка втрачено, але деякі з них зберігаються в Національному художньому музеї України (Київ).
