Блог Цвітани Мелах
вівторок, 7 квітня 2015 р.
Правило "30 секунд"
30 секунд
«После каждой лекции, встречи или любого другого важного опыта потрать тридцать секунд — ни больше ни меньше — и запиши самые важные пункты». — Этот совет дал когда-то один пожилой господин своему внуку, которому сейчас идет пятый десяток. Сегодня этот человек — серый кардинал делового мира...
ДПА - 2015. Переказ. Скам'янілі дерева
На початку сімдесятих
років минулого століття під час розробки піщаного кар'єру неподалік міста
Дружківки Донецької області було виявлено цікаву знахідку. На площі в один
гектар серед твердих, наче граніт, пнів було розсіяно безліч скам'янілих
шматків дерева. Їх розміри були різні: одні ледве сягали двох–трьох
сантиметрів, інші – кількох метрів. А на північно–східній околиці селища було
знайдено цілий мінералізований стовбур завдовжки в шість метрів і завтовшки в
метр.
За свідченнями
археологів і геологів, які досліджували цю територію, дерева були розташовані в
земних надрах майже вертикально. Деякі з них піднімалися над підошвою кар'єру
на дванадцять, а подекуди й на п'ятнадцять метрів, кореневище ж ішло ще далі
вглибину. Розглядаючи тонкі зрізи стовбурів під мікроскопом, учені навіть
змогли роздивитися в них клітинну будову Зовні скам'янілі дерева були схожі на тільки–но спиляні, тільки
були вони набагато важчі за деревину, і в них дуже чітко можна було побачити
кристали кварцу.
Дослідники
з'ясували, що знайдені біля міста Дружківки скам'янілі дерева росли в лісах на
березі річки понад двісті п'ятдесят мільйонів років тому, коли клімат у цій
місцевості був зовсім інший . Висота дерев сягала сорока, а іноді й п'ятдесяти
метрів. Найвірогіднішою причиною знищення прадавнього лісу став сильний ураган,
який вирвав дерева з коренем. Гіганти попадали в воду, доступ повітря до них
припинився, і там вони пролежали сотні років, не розкладаючись.
З часом
на місці прадавнього лісу утворилося море. На той час дерева покрив товстий шар
осадової породи, але морська вода продовжувала просочуватися. Вона вимивала зі
стовбурів органічні речовини, і замість них накопичувалися мінерали. Таке
скам'яніння дерев відбувалося протягом тисячі років. Про це свідчать численні
археологічні знахідки. Навіть сьогодні в цій місцевості можна знайти акулячі
щелепи, скам'янілі морські лілії, корали, моллюски. Морське дно нашаровувалося
протягом багатьох віків. Нині осадові породи кам'яновугільного періоду на
Донбасі знаходять на глибині майже одинадцять кілометрів.
Яким же
чином дерева, які були сховані глибоко в надрах землі, виявилися майже на її
поверхні? Учені вважають, що на поверхню скам'янілі рештки стовбурів і пнів
піднялися приблизно сто сімдесят мільйонів років тому. Тоді на Землі йшов
інтенсивний процес гороутворення, який різко змінив рельєф місцевості, і
гірські породи з силою виштовхували скам'янілі дерева на поверхню.
«Кам'яний
ліс» у донецьких степах – хоча й рідкісне, проте не єдине місце у світі. Шари
породи виходять на поверхню землі й оголюють скам'янілі стовбури на всіх
континентах у багатьох країнах. Аналогічні релікти знайшли в пустелях Монголії
й Північної Америки. Їх можна спостерігати й на грецьких островах, і в Єгипті,
і в Судані. І скрізь ці унікальні пам'ятки історії Землі є національним
надбанням держави, знаходяться під її охороною, притягують масу туристів. А в
Південній Америці й Австралії і сьогодні ростуть вічнозелені араукарії з
гострим пласким листям, лускатою корою й плодами–шишками, які придатні для
харчування. Але таких дерев на планеті налічується дуже мало.
(450 слів) 3 енциклопедії
ДПА - 2015. Переказ. Український центр Європи
Це гарне місце. Води Тиси і дорога, що в'ється вздовж неї, малюють на землі витончений античний візерунок; щільно вкриті лісом гори підходять близько і круто, створюючи враження не тільки захищеності, а й відчуженості від світу, навіть найближчого. Встановлення кілька років тому скромного знака «Центр Європи» в кількох кілометрах від закарпатського міста Рахова стало не тільки одним з проявів незалежності України, а, може, навіть демонстрацією її приналежності до Заходу і висловом певної претензії на цю приналежність.
Однак при згадці про український центр Європи іноземці зазвичай здивовано знизують плечима і, не зупиняючись, переходять на інші теми. Чому? Та тому, що центр Європи, як знає кожен громадянин світу, - то щось зовсім інше, ніж маємо сьогодні в Україні: достаток для більшості людей, конституційні свободи, чисті й прикрашені, як світлиця у гарної господині, міста, сяюча мережа довершених доріг...
Однак зазирнімо в майбутнє. Що буде з нами, з Європою, зі світом через сто, двісті років? Історія однозначно свідчить, що найнепохитніші для сучасників тієї чи іншої епохи реалії життя можуть зникати зовсім або переживати неймовірні метаморфози. Одні, колись нікому не відомі, міста й країни набувають значення і могутності, інші відходять у небуття або втрачають свою колишню світову велич. Скажімо, на початку XVII століття на карті світу ще не було такого міста, як Нью-Йорк, який сьогодні є фінансовим центром усього світу. А приблизно в той самий час зійшла нанівець військова й торговельна могутність Венеції з її непереможним флотом і переповненими золотом банками. Захід же обертався тоді навколо Парижа, Лондона, Амстердама, Відня. Останні два міста не зберегли до наших часів свій колишній світовий вплив. Сьогодні «все тече, все змінюється» й «усе минає» так швидко, як ніколи раніше. Проте сучасники не здатні не тільки адекватно оцінювати, а й помічати ті зміни. Це потім історики майбутнього все розкладуть по полицях, а про нас казатимуть: «Сліпі, сліпі, сліпі».
Протягом тисячоліть центри торгівлі, промисловості, культури мігрували з однієї країни до іншої - з одного міста до іншого, бо політика, наука і культура творилися переважно в містах. Чи завжди буде саме так? Здається, що людям уже трохи набридло жити в натовпі й на асфальті мегаполісів.
І чому б не уявити, що через недовгий час фактичними центрами життя і творчості людства стануть саме такі оази в урбаністичних джунглях, як наші Карпати? Місця, яких у Європі залишилося не так уже й багато. Місця, де до горизонту котяться блакитні хвилі карпатських хребтів, на схилах яких плавають хмарки; де по дну кожної ущелини біжить між щедро заквітчаними берегами прозорий примхливий «потічок»; де на поверхню землі всюди пробиваються до послуг мандрівників джерельця холодної смачної мінеральної води, а всі найвищі й найкрутіші галявини так ретельно оброблені косарями, що можуть змагатися з бірюзовими британськими газонами. Якщо ми збережемо це Богом дане нам багатство, то воно має всі шанси стати в недалекому майбутньому справжнім і дуже привабливим «Центром Європи».
(458 слів) За К. Ґудзик
Підписатися на:
Дописи (Atom)