Сучасні новорічні
свята багаті звичаями та обрядами, що беруть початок ще з дохристиянських
часів.
13 січня
установлене свято на честь знатної римлянки Меланії (Маланки), яка з юних років
і до кінця днів своїх (померла в 439 р.) прямувала до Христа.
14 січня
— свято на честь Василія (Василя) Великого (329—379) архієпископа Кесарії
Кападокійської, що в Малій Азії. Церковні джерела характеризують його як
аскета, богослова і вченого, автора кодексу чернечого життя.
14
січня — за церковними святцями — свято Обрізання Господнє
(саме тоді, згідно церковних джерел, відбулося обрізання Ісуса Христа за
єврейським звичаєм).
14 січня —
перший день Нового року за старим стилем.
Найважливішими моментами традиційного новорічного
свята в Україні середини XIX
— початку XX
ст. виступають: ритуальний стіл, щедрування й засівання (обходи домівок із
поздоровленнями, побажаннями), ворожіння, рядження, веселощі й забави.
Переддень Нового року своєю обрядовістю нагадує
переддень Різдва. Вечір в народі
називався щедрим, або багатим, що пов’язано зі звичаєм готувати багатий
святковий стіл, де на відміну від Свят-вечора обов’язково були й скоромні
страви.
На Новий рік, як і на Різдво, носили «вечерю», але Цього
разу не родичам і знайомим, а лише сільській бабі-повитусі.
Характерною прикметою новорічного свята в Україні
було щедрування — давній народний звичай церемоніальних обходів хат із
побажанням щастя членам сім’ї й розквіту господарства.
На відміну від колядування,
обряд щедрування був завжди на Україні справді народним, позацерковним — звідси
його радісне, оптимістичне звучання.
Щедрий вечір, добрий вечір,
Добрим людям на здоров’я...
Новорічна ніч, як і різдвяна, вважалась у народі
чарівною, з нею було пов’язано чимало повір’їв. Очевидно, під впливом
християнства виникло уявлення про те, що в ніч із 13 на 14 січня «відкривається
небо» і в Бога можна
попросити що завгодно, або що «вода у криницях перетворюється на вино». До
Нового року, як і до свята Купала,
приурочені українські перекази і легенди про «палаючі гроші» та скарби.
Існували й певні заборони. Так, у гуцулів у новорічну ніч не спали на печі,
вважаючи, що в цю ніч на ній танцюють Василь і Меланка. Можливо, тут
позначились якісь давні пережитки культу предків, тісно пов’язаного із культом
вогнища.
По всьому світу стала новина:
Сіном притрусила, в яслах положила Господнього Сина.
Щедрують на Маланку - 13 січня. Ця традиція тягнеться з року в рік.
Саме на щедрівку цього дня
закінчується цикл новорічних свят та святих вечорів.
В давнину в цей вечір було принято
що б на столі стояло 12 страв серед них була друга кутя, (перша - різдвяна) Цього
вечера пекли млинці,
смачні пироги та вареники, щоб давати щедрувальникам. Але ця традиція поступово вимирає. Нині щедрувальникам дають цукерки та
печиво і, звичайно, гроші.
Маленькі дітки та школярі щедрувати
починають після 3-ї години дня до 6-ї вечора, після 6-ї вечора – дорослі, вони щедрують з баяном, наряджаються різними фольклорними
персонажами. щедрують
Перша
найпоширеніша щедрівка - це
«Прилетіла ластівка», або «ЩЕДРИК, ЩЕДРИК, ЩЕДРІВОЧКА»
Щедрик,
щедрик, щедрівочка
Прилетіла ластівочка
Стала собі щебетати,
Господаря викликати:
— Вийди, вийди, господарю,
Подивися на кошару,
|
Там овечки покотились,
А ягнички народились.
В тебе товар весь хороший,
Будеш мати мірку грошей.
Хоч не гроші, то полова,
В тебе жінка чорноброва.
Щедрик, щедрик, щедрівочка,
Прилетіла ластівочка.
|
Чимало різноманітних народних звичаїв та обрядів
зв’язано із святом Василя — Нового року. Виразний аграрно-магічний зміст носив
обряд «засівання», «посипання». 14 січня це традиційне свято старого року.
Посівають житом та пшеницею.
Посівають по звичаю на ялинку чи підлогу на багатий урожай. Посівають дуже рано
14 січня з 5-ї ранку до 12 години дня.
Головна людина сьогодні — перший посівальник. Перший
посівальник — це перший « полазник », який приносить до оселі щастя. В руках посівальники носили торбинки або
рукавиці, наповнені зерном. Відповідно
до народних уявлень, дівчата щастя не приносять, тому їм посівати небажано. Цього дня діти прокидаються дуже рано,
бо в них важлива справа — посівати треба.
Залучилися до
стародавніх обрядів та звичаїв і наші учні – члени гуртка «Народні джерела»
Славко Пугач, Данило матвієнко, Данило Галкін (зліва направо)
Народна традиція велить посівати спочатку в рідній
оселі, а вже потім іти до чужих людей, тому і почали хлопці з ліцея, з кабінету директора
Цвєткова Віталія Петровича. Головним посівальником був учень групи № 164 Пугач
В'ячеслав, а його помічниками – два Данила: Матвієнко (уч. гр. №14) та Галкін
(уч. гр. №54).
Зайшовши
до кабінету,
посипальники здійснили
символічне посівання, промовляючи
при цьому:
Доброго дня,
пане-господарю!
Дозвольте
посівати! –
І після дозволу залунали привітання зі Старим Новим роком та побажання
всього найкращого:
Ходе Ілля на Василя,
несе пугу житяную.
Куди махне — жито росте.
Вроди Боже жито, пшеницю
І всяку пашницю.
У полі ядро, у домі добро.
У полі колосок, а в домі — пирожок.
Здрастуйте, з
Новим роком, з Василем!
За традицією батьки
дякують дитині за побажання щастя, обдаровують її грішми.
Так і Віталій
Петрович подякував учням, ще й приказав:
— Ось вам гроші —
будьте завжди хороші!
Радо зустріли
посівальників і інші працівники ліцею, в кабінетах яких лунали побажання добра,
здоров’я і злагоди:
Сію, сію, засіваю, з Новим роком вас вітаю!
На цей новий рік щоб краще родило, як торік!
Сію, сію, засіваю,
Кабінет Ваш не минаю,
З Новим роком йду до хати, щоб вам травня віщувати:
Хай діти ВСІ будуть здорові, їсти кашу ВСІ готові,
Хай Вам буде з них потіха, а нам грошей хоч півміха!
Добрий вечір людям у хаті!
Сійся,
родися!
Господареві – повні комори.
Сійся,
родися!
Господині – діточок гарних.
Сійся,
родися!
Діточкам вашим – щастя й здоров’я!
Сійся,
родися!
За традицією потім
посівальники поспішали до найближчих родичів і найкращих
друзів.
Цієї ночі за старих часів у двері стукати не
прийнято було, бо люди не замикалися — посівальників ждали.
Ждали посівальників
і наші найближчі сусіди – ТНТПК «Кераміст». Після закінчення всіх обрядових дій
Прослухавши посівальні пісеньки, господарі дякували посівальникам і пригощали їх,
давали їм яблука, бублики, пиріжки та інші ласощі, а часто обдаровували й грошима.
Так було і в «Керамісті»:
Сійся, родися, жито, пшениця,
Горох, сочевиця і
всяка пашниця!
Внизу корениста, зверху колосиста,
Щоб на майбутній рік було більше, ніж торік!
Щоб Всього Було доволі і в коморі, і на полі!
Сієм, сієм, посіваєм, з Новим роком Вас вітаєм!
На
здоров'я, на щастя, на Новий рік,
щоб усе родило краще, ніж торік, —
жито, пшениця, усяка пашниця...
Слід
додати, що українці не знали міфологічного персонажа, який би символізував
Новий рік, як у Франції П’єр
Ноель чи в Німеччині Санта Клаус. В українських
казках і демонології зустрічається такий фольклорний персонаж як «Мороз»,
«Морозко», «Морозенко», — старий лисий дід із великими червоними губами,
крижаними бурульками під носом —
проте він не пов’язувався з Новим роком. Образ
«Діда Мороза» порівняно новий, він з’явився в XIX ст.
