Ілюстрація Megan Fisher до книжки «13 придибенцій» Лемоні Снікета
Улітку нарешті з’являються час і можливість випробувати всі відкладені на потім пригоди. А також взятися за довгі книжкові цикли та серії, усі пригоди яких не вмістилися в одній книзі. Ми підготували добірку нових і старих, українських і перекладених, коротких і довгих пригодницьких історій. Тут і про магів із фантастичних країн, і про супергероїв, які живуть поруч, і про неймовірне життя у справжньому будиночку на дереві.
_______
Флора і Улісс, Кейт ДіКамілло
Ми не дуже помилимось, якщо скажемо, що основна проблема більшості супергероїв із коміксів – це не суперпоганці. Основна проблема завжди всередині персонажа. На перший погляд у Флори-Белли Бакмен, любительки коміксів і маленького циніка, немає суперпроблем. Щоправда, батьки дівчинки розлучились, сама вона гадає, що мама не дуже її любить, і загалом Флора почувається самотньою, хоча й не виказує цього. Одного дня дівчинка зустрічає свого супергероя, білчика Улісса, якого засмоктав пилотяг, і який після цієї пригоди ніби наново народився на світ. Флора допомагає Уліссу отямитись і виявляє в ньому супергероя. От тільки мама дівчинки не в захваті від тварини в себе вдома, тож за всіма канонами коміксів вона стає ворогом новоспеченого героя і забезпечує Флору й Улісса пригодами й небезпеки на всю книжку.
…намагаючись врятувати Улісса, Флора також вчиться перемагати свого внутрішнього суперворога, травму, яку дівчинка ховає за своєю супергеройською маскою цинізму.
До речі, фішка Улісса не в тому, що він вміє думати, літати й писати вірші. Він як магніт притягує інших людей, які допомагають Флорі з її проблемами без префіксу «супер». І серед цих людей племінник Флориної сусідки, Вільям Співер, який втратив батька і теж вчиться реагувати на свою травму, сусідка її тата, яка стала вдовою, та й власне Флорин тато, який теж переживає життя на відстані з донькою. Тож, намагаючись врятувати Улісса, Флора також вчиться перемагати свого внутрішнього суперворога, травму, яку дівчинка ховає за своєю супергеройською маскою цинізму.
Кейт ДіКамілло Флора і Улісс / текст Кейт ДіКамілло, ілюстрації К.-Дж. Кемпбелл / переклад з англ. Володимира Криницького. — Київ : Рідна Мова, 2017.
Цикл Земномор’я, Урсула Ле Ґуїн
Закон збереження енергії діє не лише на уроках фізики. Він стосується також магії. У Земномор’ї можна вичаклувати собі з нічого смачну вечерю, але вона не дасть поживи твоєму шлунку. Так само можна з гордощів спробувати викликати до життя дух мертвих, але це несе за собою страшні наслідки. Тож у світі має панувати баланс, а за його дотриманням стежать маги з острова Роук.
Цикл романів «Земномор’я» теж дотримується балансу. Дві книжки з нього стосуються чоловічого світу, а дві – жіночого, ніби демонструючи два набори архетипів, варіантів життя й пригод, а разом із тим і доль, жіночої та чоловічої (не без несподіваних глибоких гендерних роздумів у 4-ій книзі). Тож у першій і третій частині ми дізнаємося про долю юного та потенційно могутнього чаклуна Ґеда, який спочатку вирушає у школу чаклунів на острів Роук, а потім – до інших пригод: драконів, темних небезпечних сил, на край світу і навіть у потойбіччя. А дві книжки стосуються долі повелительки гробниць Атуану – доволі архетипова історія жіночої долі, не дуже типова історія любові, а також дуже не типові пошуки причин виникнення гендерної нерівності й відповіді на питання, чому жінки ніколи не стають справжніми чарівницями.
Цикл романів «Земномор’я» теж дотримується балансу. Дві книжки з нього стосуються чоловічого світу, а дві – жіночого, ніби демонструючи два набори архетипів, варіантів життя й пригод, а разом із тим і доль, жіночої та чоловічої…
Ле Гуїн не тільки письменниця, а й філологиня, яка цікавиться антропологією. Тож її цикл точно відповідає базовим міфологічним уявленням: магія – це не що інше, як знання істинних імен і прадавньої мови, якою говорять дракони, Тінь, яку випускає Ґед із потойбіччя, – не стільки демон, скільки архетип, а заточена в гробниці Атуану їхня безіменна жриця – damsel in distress, дама в біді, яка чекає на того, хто її врятує.
Урсула Ле Ґуїн Чарівник Земномор’я. — Тернопіль: Навчальна книга — Богдан, 2005.
Леля з будиночка на дереві, Юлія Лящинська
Леля і Пеппі Довгапанчоха – далекі літературні родички. Леля живе зі своїми батьками в будиночку на дереві, не боїться чіпляти на себе павуків, любить гасати деревами й ворогує зі своїми новими сусідами, Синюпками й особливо їхнім сином Ричардом, якого Леля охрестила Свинопринцом. Причина ворожнечі – будиночок Лелі, який Синюпки дуже хочуть відібрати чи відсудити в родини, оскільки той знаходиться на дереві, що належить до саду Синюпок. Тож Леля намагається не втратити прав на власний дім, а разом із тим порятувати усіх живих створінь із рук живодера Ричарда. А також відстежити всі підступні наміри родини своїх сусідів. Тож її життя повне пригод, щоправда, переважно соціально-побутових.
…пригоди Лелі – виживання звичайної родини у світі, де повсюди самі олігархи.
Жити в будиночку на дереві – дуже екзотично і дуже цікаво, але, якщо згадати, що навколо знаходяться суцільні багаті маєтки, можна виявити, що будиночок на дереві – це далекий родич багатоповерхівки, пригоди Лелі – виживання звичайної родини у світі, де повсюди самі олігархи. До того ж Леля лише з одного боку літературна родичка шведської Пеппі, адже з іншого вона – дочка своєї доволі патріархальної родини, де мама не працює й опікується домом, а сама Леля як дитя своєї непрогресивної культури часто думає, що личить робити принцесам, а що не личить. Хоча поки при цьому вона весело стрибає деревами й (на відміну від своєї мами) за потреби сама може заробити собі грошей.
Юлія Лящинська Леля з будиночка на дереві / ілюстрації Людмили Стецькович. – Львів: Видавництво Старого Лева, 2017.
Дивовижний чарівник країни Оз, Ліман Френк Баум
Класична добре відома казка про пригоди Дороті, яка через смерч потрапляє в чарівну країну, де значно красивіше й цікавіше, ніж у її рідному Канзасі, але це не перешкоджає дівчинці будь-що прагнути знайти шлях додому. А оскільки допомогти повернутись їй може лише чарівник країни Оз, дівчинка вирушає на його пошуки, в яких Дороті супроводжують безмозкий Солом’яник, безсердечний Лісоруб і боязливий Лев, які понад усе прагнуть отримати мозок, серце і хоробрість.
Тож ця казка натякає на віру у власні сили, а ще критикує інертність і безініціативність…
Насправді ж історія виглядає притчею про 4 невпевнених у собі істот, які до останнього не вірять у власні сили й покладаються на вищі інстанції (представлені в казці головним чарівником країни), при тому що саме Солом’яник обмізковує всі геніальні плани й саме Лев вирушає в усі небезпечні пригоди. Тож ця казка натякає на віру у власні сили, а ще критикує інертність і безініціативність людей (у тому числі інертність соціально-політичну), адже четвірка подорожніх, як і багато звичайних людей, вірять у надприродні здібності головного мага, які єдині можуть щось виправити в їхньому житті, й забувають, що інколи власні сили нічим не гірші за «чарівні» дари великої й могутньої особи.
Ліман Френк Баум Чарівник Країни Оз / переклад з англ. М. Пінчевського / ілюстрації Роберт Інгпена. — К. : Махаон-Україна, 2012.
13 придибенцій, Лемоні Снікет
Автора серії з 13 книжок про трьох сиріт Бодлерів і Графа Олафа (який будь-що прагне дістатися до спадку їхніх батьків) очевидно турбує те, що до дітей у дитячих книжках ставляться несерйозно. Тому Деніел Хендлер, який ховається за псевдонімом Лемоні Снікета, грається нашими очікуваннями й послідовно ламає канони дитячої літератури. Для початку його історії не мають хороших кінцівок (кожна книжка закінчується черговим нещастям, про що автор нас постійно завбачливо попереджає). До того ж довірливі та наївні не завжди діти, так само як значення слова «іронія» не завжди не знають саме діти. Тому у цій історії саме дорослі наївно дають обкрутити себе навколо пальця, а діти Бодлери все помічають і можуть впоратися майже з усіма життєвими негараздами (а що ще їм робити, коли від дорослих не дочекаєшся допомоги, оскільки ті списують всі попередження про небезпеку на дитячі вигадки та іншу дурню).
…у цій історії саме дорослі наївно дають обкрутити себе навколо пальця, а діти Бодлери все помічають і можуть впоратися майже з усіма життєвими негараздами.
А ще автору явно наплювати на спойлери – він може посеред книжки сказати, що цей персонаж не доживе до кінця (і йому за це анітрішечки не соромно), його дратують деякі умовності дитячої літератури (тільки дурень подумає, що вовк, який перевдягнувся бабцею Червоної Шапочкою, – це бабця). Окрім того «13 придибенцій» – скарбниця алюзій (себто відсилань до інших відомих персонажів, подій і культурних феноменів), тож дитяча аудиторія для Лемоні Снікета не означає, що треба встановлювати табу на використання відсилань до Бодлера, Едгара По, а також інших більших чи менших відомих постатей, складних слів чи латинських висловів, звісно, не забуваючи мимохідь пояснити, що вони означають.
Лемоні Снікет 13 придебенцій / переклад з англ. Олександра Мокровольського. – Київ: КМ-Букс, 2016.
Пітер Пен, Джеймс Баррі
Класична історія про пригоди хлопчика Пітера Пена, який не хотів дорослішати, а також країну Небувалію, в яку потрапляють усі діти, і шлях до якої поступово втрачають, дорослішаючи. Якщо Фройд писав, що суть дитячої гри – уявляти себе дорослими, то Баррі зробив спеціальну країну, де ігри виходять на дещо серйозніший рівень і де діти самі дають собі раду з усіма принагідними проблемами. Тож світ Небувалії – це велика реалістична гра: для Венді – у дочки-матері (чи то пак, у сини й матері), а для її братів та інших хлопців із ватаги Пітера – у піратів та індіанців. І, можливо, дітям, що потрапляють до цієї чарівної країни, стає дозволено подорослішати лише тоді, коли вони проходять ігрові випробування успішно, і надалі готові не гратись у дорослих, а вже бути ними. Чого не скажеш про головного мешканця Небувалії, Пітера, який не бажає розлучатися з пригодами й золотою добою дитинства.
