Архів блогу

понеділок, 1 лютого 2016 р.

33 корисні сайти, які зроблять з вас генія | Корисно PRO

33 корисні сайти, які зроблять з вас генія | Корисно PRO

ЯК ВІДНАЙТИ СВОЄ КОРІННЯ: 10 КОРИСНИХ ПОСИЛАНЬ | Корисно PRO

ЯК ВІДНАЙТИ СВОЄ КОРІННЯ: 10 КОРИСНИХ ПОСИЛАНЬ | Корисно PRO

Найкращі українські книги, які варто прочитати кожному! | Корисно PRO

Найкращі українські книги, які варто прочитати кожному! | Корисно PRO

Як лаялися наші предки... Середньовічні українці ображали один одного словами «пес»,«корчмар» і «свавільник», а при нападах люті обзивалися «катом»



Любов Жак:
ЛАЙКА - НЕ ВІД LIKE
Навіть сам термін, що українською мовою означає невдоволення чи гнів, не несе агресії. Порівняйте московське "матірщина", яке брудним потоком ринуло вже і на сторінки Фейсбуку. Можна зрозуміти людські емоції, що викликали подібний спосіб самовираження, але ніяким чином неможливо нормальній людській психіці спокійно сприйняти цю лексику "мови дна". Якщо для носіїв "зайвої хромосоми" генеза язичія з артиклем -ля органічна, бо вони ним і думають, і спілкуються (невичерпність і "багатство" цього язичія засвідчують різні "словарі матюків", зокрема один із них - "За пределами русских словарей", в якому подано 40 тисяч одиниць!,- є і інші, багатотомні), то українцям це "язичіє" неприродне, невластиве, штучно прищеплене.
Багатство української мови, однієї з найрозвиненіших мов світу, робочої мови ООН, дає можливість для вираження найтонших відтінків як почуттів, так і понять у будь-якій сфері науки, техніки, економіки, філософії, літератури тощо.
Коли Михайло Кравчук, математичний геній 20-го ст., читав лекції своїм студентам політехнічного інституту, то на них були присутні не тільки майбутні математики, а й студенти всіх інших факультетів і навіть прості робітники, щоразу вщерть заповнюючи аудиторію, щоб послухати... його українську МОВУ". Настільки вона була пречудова - глибиною змісту, витонченістю викладу, умінням складні поняття пояснити просто і зрозуміло.
Видатний вчений-психолог Олексій Братко-Кутинський писав, що отруйні течії лихослів"я, що останнім часом мов смертельна отрута вливаються в океан рідних слів, несуть страшну загрозу для нашої ментальності, мови й нашого існування як самобутньої нації. Ця лайка втоптує в бруд, обливає нечистотами такі найсвятіші для людини поняття як Бог, Душа, Матір
.Людей, що живуть без мату і шанують матір, душу і Бога, московська лайка буквально вибиває з колії, деморалізує, травмує їх почуття і мислення, робить беззахисними.
І цей удар по психіці не уявний - екстрасенси і йоги знають,що вібрації грубої лайки руйнують тонку матерію астралу і менталу,тобто середовище людських думок і почуттів. Чому ж не страждають від неї самі матерщинники? Бо вони призвичаєні, ростуть у родинах, де лаються батьки і матері, бабусі і дідусі, діти і закохана молодь. Все,що може зруйнуватись, - у їхніх душах уже зруйновано, вони звикли до словесного смороду, отже, можуть користуватись ним як зброєю, як користується фізичним смородом скунс.
Тож,бережімо собори душ наших, як заповідав нам Олесь Гончар. ДЖЕРЕЛО: https://www.facebook.com/profile.php?id=100006909283457&fref=nf, ЛЮБОВ ЖАК


....
Ненормати́вна ле́ксика  (також матюки,  нецензурна лексикаобсценна лексика,  лихослі́в'я) — табуйована (неприпустима) лексика, яку мовці сприймають як відразливу, непристойну. У це визначення входять такі поняття, як блюзнірство, прокльони і лайка. Така мова перебуває поза нормальним стилем спілкування.
Ненормативна лексика є сегментом лайливої лексики різних мов, що включає неввічливі, непристойні, вульгарні та лайливі вирази. Використання ненормативної лексики має чіткі національні, культурні, та соціальні ознаки й суттєво відрізняється в різних культурах та соціальних групах. Кожне суспільство визначає окремо, що належить до ненормативної лексики або лайки, і формулює своє ставлення до неї. В багатьох країнах світу існують закони, що обмежують використання такої лексики у публічному житті, у ЗМІ тощо.
...
Як лаялися наші предки 
Середньовічні українці ображали один одного словами «пес»,«корчмар» і «свавільник», а при нападах люті обзивалися «катом»
   Лайка суттєво відрізняється у різних етносів і в різні історичні епохи. У ній проглядає суть багатьох стереотипів поведінки та спосіб думання народу. Адже лайка «виголошується» людиною розлюченою, отож піддає образі головні цінності ображуваної людини. А ці цінності, звичайно, перебувають у рамках загальної системи цінностей даного суспільства.
      У радянські часи на вивчення лайок було накладено табу, і хоч деякі дослідження проводилися, їх результати, як правило, були доступними лише вузькому колу фахівців. Зараз ці табу знято, і, як наслідок, — з'являються наукові праці, зокрема розвідки Наталі Яковенко, матеріали яких, а також низка власних спостережень, покладені мною в основу цієї статті. Йтиметься тут про пізній період епохи Середньовіччя, оскільки про те, як лаяли один одного наші предки в раніші часи, нам за браком джерел поки що відомо небагато.

«Ах ти ж собака!»

      Лайка українців пізнього середньовіччя і навіть ранньомодерного часу (початок якого відносять на другу половину XVI століття), звісно ж, суттєво відрізнялася від тієї, яку можна почути зараз. Найбільш популярними лайками тоді були: «корчемник», «потварця», «нецнота», «грач», «здрайця», «своволник». Та ще «лисий», «кат», «скурвий син» і «пес».
      Витоки лайки, в якій людину обзивали «псом», «нецнотливим псом» (згадаймо також польську лайку «пся крев»), сягають ще язичницької давнини. Давньослов'янські міфологічні уявлення, як і загалом давньоіндоєвропейські, пов'язували собаку та її родича вовка з хтонічним, підземним світом, світом смерті. Як свідчать палеоетнологічні реконструкції, у індоєвропейських народів (отож і в слов'янських) у давнину існували молодіжні чоловічі союзи, члени яких, воюючи проти ворогів племені, чинили розбій, грабунки і вбивства. Члени таких союзів виступали «воїнами-вовками» чи «воїнами-собаками», одягаючися в їхні шкури. Пізніше, під впливом християнства, пес був ототожнений з дияволом та іншою «нечистю». За повір'ями, зафіксованими ще у ХІХ столітті, саме собаками обертаються чародії, відьми й упирі; у подобі пса приходять до людей різні моровиці. А розпуста, позашлюбні статеві стосунки в народі окреслювалися висловом «псоту чинити». З такими стосунками пов'язана інша лайка: «скурвий син». Бо до людей, народжених поза шлюбом, ставилися не вельми тепло. Відомо, що в Середньовіччі всілякі позашлюбні стосунки розцінювалися як розпуста. Відповідно до особливостей середньовічного світобачення і побутового мислення, що тяжіло до конкретики, потерпілі сприймали отого «скурвого сина» не метафорично, а як прямий закид у їхній незаконнонародженості. Недаремно за наклеп щодо народження з «нечистого ложа» винний, відповідно до норм Литовського статуту, мусив сплатити чималенький штраф і заявити публічно, що він «збрехав, яко пес», а також привселюдно залізти під лаву і погавкати по-собачому. Коли в одному з ремісничих цехів якийсь із майстрів, розсердившись на цехове товариство, обізвав усіх членів корпорації байстрюками, його примусили упродовж кількох тижнів перед церковною службою й після неї на порозі церкви (куди йому вхід був заборонений) просити у кожного з ображених пробачення у відзначений вище спосіб.

«На дідька лисого!»

 У народних уявленнях «лисим» виступає чорт (згадаймо всім відомого й зараз «дідька лисого» або Лису гору, на якій, як вірили, відбуваються відьомсько-бісівські зборища). «Лисицею» називали ланцюг, до якого в церкві прив'язували грішників, а також кайдани, наручники і дибу. Думається, що народна свідомість не випадково наділила надзвичайною хитрістю і лукавством саме лисицю, а не іншого звіра, хоча насправді в природі ця тварина не відзначається названими якостями. Тут, як видається, зіграла роль співзвучність назв — «лис» і «лисий».
      У нападі люті середньовічний українець міг назвати неприємну йому людину «катом». Ката тодішній обиватель бачив істотою ритуально нечистою, пов'язаною своїм ремеслом із потойбіччям. Ремесла поділялися на «чисті» чи «білі», які вважалися дуже шанованими, і «нечисті», або нешановані чи малошановані. До перших, зокрема, належали гончарське, перепечайське чи хлібопекарське, столярне, ковальське ремесла. А «нечистими» аж до ХІХ століття вважали всі заняття, пов'язані з убивством, кров'ю і трупами, причому не лише людей, а й тварин. У статутах «чистих» цехів зазначали, що майстрів, які спеціалізуються на вбивстві тварин чи знятті шкур, треба виключати з цеху. Відповідно, різницьке, кушнірське та шевське ремесла вважалися ритуально нечистими і належали до нешанованих. А тим більше кат, який позбавляв життя хоч і злочинців, але все ж людей (згадаймо біблійне «не убий»), вважався людиною «нечистою». І тому почути від когось на свою адресу «Кат!» було страшенно образливим.
      Вирізнялися ще й «чесний» і «нечесний» способи вбивства. Убивство людей регулярно практикували у той час усі люди військового ремесла: рицарі, шляхтичі, козаки, і за це їх не засуджували. Ця їхня робота навіть вважалася почесною. Адже вбивали вони в чесному бою, коли у битві сходилися з супротивниками лицем до лиця зі зброєю в руках. За підступний же напад із засідки, та ще й на беззбройного («здрадливим потаємним обичаєм»), а особливо уночі («розбойним обичаєм вночі»), оскільки ніч є часом розгулу нечистої сили, шляхтича позбавляли шляхетського звання і страчували четвертуванням чи посадженням на палю. І це була «ганебна» смерть, на відміну від відрубування голови.

Образа честі

      Як свідчать документи, вельми образливим у той час було назвати когось «корчемником». Бо з корчмою асоціювалися «злості»: пияцтво, гра в карти або кості й прихисток волоцюг. У середні віки, та й пізніше, всі люди були релігійними (інша річ, що ця релігійність часто була різною, інколи навіть єретичного гатунку), отож християнська мораль мала чималий вплив на «рядових членів суспільства». Крім того, долучався і суто практичний аспект: пияцтво та азартні ігри ставили під загрозу майно людей. Тому образливим для людини було також сказати, що вона «грач», тобто гравець у карти або кості.
      Дуже образливим, зокрема для шляхтича, і взагалі для людини, яка служила мечем чи шаблею тому чи іншому сеньйорові, було звинувачення у безчесті, зрадництві, віроломстві. А в XV—XVII століттях, коли Україна жила в умовах безперервних війн, таких служилих людей, зокрема у прикордонних із Диким Полем Подніпров'ї і Східному Поділлі було чимало. «Здрайца (зрадник. — Авт.), злий, а нецнотливий (безчесний. — Авт.) чоловік!», «здрайцо нецнотливий!», «нецнота!», — звинувачували, розізлившись, один одного наші прапрадіди. Це дуже било по самолюбству й гідності того, кому наведені слова адресувалися. Адже кодекс честі шляхтича чи іншої служилої людини передбачав поведінку, протилежну тому, в чому її цими словами звинувачували. Як відзначає Наталя Яковенко, в переліку тяжких покарань, зазначених у Литовському статуті — збірнику юридичних прав, який діяв на землях України, «о што честью, горлом и розлитьем крви (тобто смертю. — Авт.), и везеньем (в'язницею. — Авт.), и выволаньем (вигнанням з позбавленням майна і всіх прав. — Авт.)... караютъ», честь поставлена першою — вище, ніж життя. Саме за «нечесну» («нецнотливу») поведінку шляхтича позбавляли шляхетства і піддавали «баніції» й «інфамії», тобто вигнанню з позбавленням майна і всіх прав та публічним оголошенням про це.
      Великою образою було назвати когось «своєвольником», звинуватити у «своволенстві». Адже середньовічна людина діяла так, як це передбачав звичай, етикет, норми поведінки, вироблені відповідним (лицарсько-шляхетським, цеховим, міщансько-бюргерським та іншим) корпоративним середовищем. Суспільство тоді орієнтувалося на старовину, на незмінність порядків, які вважалися встановленими Богом і пізніше введеними у рамки середньовічного права. І всякі дії людини, що йшли врозріз із старими добрими правилами, вважалися «від лукавого». Згадаймо у цьому зв'язку вказівку ще давньоруського літописця в «Повісті временних літ», що київські поляни тримали встановлені Богом «законы отець своихъ», у той час як північні східнослов'янські племена «не вьдуще закона Божиа, но творяху сами себь законъ». І за це їх прирівняно взагалі не до людей, а до звірів («якоже всякый звьрь»).

Матюк по-холопськи

      Серед лайливих виразів, що вживалися українцями у пізньому Середньовіччі та на порозі Нових часів, так і не зустрівся такий звичний нині «мат». Думається, мають рацію дослідники, які твердять про запозичення українцями матірщини від росіян. Підтвердження цьому я знайшов у Літописі Самійла Величка. Автор, описавши поразку російського війська від козаків Івана Виговського і татар у Конотопській битві 1659 року, записав, що полонений князь Пожарський вилаяв хана «матерно». Величко підкреслив, що Пожарський зробив це «звичаемъ Московскимъ». Причому хан відразу зрозумів увесь зміст цієї, незвичної для українців, лайки, оскільки тут же наказав «усікнути», тобто відрубати, князю голову. На думку деяких учених, матірна лайка прийшла до росіян від монголо-татар.
      Тип лайки матірної і тієї, яка вживалася українцями, відрізнялися через становище людини в суспільстві. В українському тогочасному суспільстві, як і у європейському взагалі, людина шанувалася як особистість. На образу особистості й спрямовувалася лайка. У тодішній же (та й пізнішій теж) Московській державі, де вже міцно утвердилася влада абсолютного володаря-царя, всі люди: і селяни, й князі — бачилися не особистостями, а «холопами», не «кимось», а «чимось». Відповідною була і лайка, яка мусила максимально принижувати того, кому адресувалася. А найболючіше зробити це у суспільстві, в якому дуже цінуються родинні стосунки, можна, принизивши матір адресата, та ще й натякнувши на буцімто свій сексуальний зв'язок з нею, що є змістом матірщини.
Василь БАЛУШОК,
кандидат історичних наук.

ДОВІДКА «УМ»
      Окрему групу в українській мові становлять лайливі слова, різного виду вульгаризми, запозичені з російської мови порівняно недавно, внаслідок інтенсивних контактів між двома народами. Укорінилися вони в результаті багатьох трагічних подій, зокрема воєн, коли нашою землею пройшли мільйони людей, з дитячого віку привчені брутально лаятися і які самі не усвідомлювали значення того, що вони кажуть. Другою причиною поширення російської лайки було перебування мільйонів українських чоловіків у російських тюрмах і в російській, а потім радянській армії.
Ненормативна лексика частіше вживається у розмовній мові, ніж у літературній.
Лихослів'я (або лайка) як частина ненормативної лексики має коріння в релігійних віруваннях людей — звідси і слово «лихослів'я», за вимову якого мало статися певне лихо, кара Божа. Використання лайки таким чином вказувало на ставлення (часто негативне) до прийнятих норм чи табу суспільства. Зі зміною релігійних вірувань і ставлення до релігії взагалі, певні лайки закріплялися в суспільстві і використання їх являло собою прояв певної громадської позиції, презирства, протесту тощо.
У середні віки богохульство було невід'ємною частиною ненормативної лексики — і не тільки не сприймалося суспільством, але й до богохульників вживали певні каральні заходи. Винних виганяли з громади, таврували розпеченим залізом, а іноді й страчували. Соціальні табу на релігійний аспект лайки зникли зі зміною ставлення суспільства до релігії, що найяскравіше проявилося під час Французької революції, коли презирству й відвертій лайці піддавалися всі символи старого режиму, включаючи релігію. Так, імператор Наполеон прославився заявами, що не боїться «ні Бога, ні диявола», і порівнював своїх закордонних опонентів з повіями.
.
Релігійні корені лайки спостерігаються також і в Україні — наприклад за свідченням турецького мандрівника Евлія Челебі, що відвідав Україну 1657 року найпоширенішими лайками того часу були «чорт», «дідько», «свиня» і «собака». Це підтверджується великою кількістю українських лайок на кшталт:
  • сто копанок чортів тобі в печінку
  • під три чорти
  • бодай тебе чорти вхопили
  • а, собача кров!
  • ах ти свиняче рило!
  • дідька лисого…
  • дідько б його взяв (вхопив)!
  • де його чорти понесли?
Також у відношенні до інших табу суспільства можна прослідкувати появу образливих, брудних висловів пов'язаних зі статевими органами чи функціями організму. Звертання уваги на неприємні й огидні речі мало на меті завдати якнайбільшої образи опоненту. Під час битв існували спеціальні «професійні матюгальники», що брудними образливими словами та демонструванням соромітних частин тіла намагалися підірвати моральний дух ворога, і таким чином заманити розгніваних воїнів в пастку, де вони могли бути знищені основними силами. У Європі таких спеціалістів називали «рибальдами» і вони дуже часто окрім вживання відбірної лайки ходили в бій голими аби присоромити та розгнівати лицарів протилежного війська.
Ти, султан, чорт турецкий, і проклятого чорта брат і товариш, самого Люцеперя секретар. Якій ты в чорта лицарь, коли голою сракою їжака не вб'еш. Чорт висирае, а твое війско пожирае. Не будешь ты, сучий ты сине, синів християнських під собою мати, твойого війска мы не боїмось, землею і водою будем битися з тобою. Вавилоньский ты кухарь, Макидоньский колесник, Іерусалимський бравирник, Александрійський козолуп, Великого и Малого Египта свинарь, Армянська злодиюка, Татарський сагайдак, Каменецкий кат, у всего світу і підсвіту блазень, самого гаспида внук и нашого хуя крюк. Свиняча ты морда, кобыляча срака, різницька собака, нехрещений лоб, мать твою вйоб. От так тобі запоріжці висказали, плюгавче. Не будешь ти і свиней християньских пасти. Теперь кончаемо, бо числа не знаемо і календаря не маемо, місяц у небі, год у книзі, а день такий у нас, який і у вас, за це поцілуй в сраку нас! Рєпін І. Ю. Козаки пишуть листа турецькому султану
Доволі часто користувалися ненормативною лексикою в саме такому контексті й українські козаки. Одним з прикладів вживання принизливої лайливої лексики можна знайти у відомому листі Запорозьких козаків турецькому султану, написання якого, зобразив у своїй картині Ілля Рєпін.
Відомості про особливості лайки запорожців зі слів 78-річного мешканця Нових Кодаків Мартина Кравця-Заїки 1887 року записав український дослідник Яків Новицький:

«Покійний запорожець Берлим розказував, шо у них не було оцего поганого звичаю лаяться, так, як тепер: тепер мала дитина і та гне по матірщині; все це зайшло до нас від кацапів… У запорожців — «єретичий син», «єретича душа», «скурвий син», «копанка, або сто копанок чортів» — це найбільша лайка. Вони більше через цю лайку та розпутство і перебралися із Половиці в Михайлівку та Краснополь".
Українські лайки, хоч і багаті на велику кількість огидних слів, ними далеко не обмежуються. Частим і часом не менш принизливим, але дуже колоритним, є використання різного роду прокльонів, які, як правило, супроводжуються висловом «А щоб ти» та «бодай» (Боже дай):
  • А щоби нижче пояса зціпило за пупа…
  • А щоби пуп той вилисів, як від маку ступа…
  • А щоб тобі чорне було…
  • А щоб тобі відмовили, як чогось попросиш…
  • А щоб твоєю мордою просо молотили…
  • А щоб твоя дружинонька з кумом повелася…
  • А щоб ти щастя не знав…
  • А щоб ти лу́снув…
  • А бодай те кров нагла залляла…
  • А щоб тобі заці́пило…
  • А бодай тобі повилазило…
  • А бодай тобі закла́ло…
  • А щоб ти не діжда́в…
  • А най тебе качка копне!

  • А щоб вам пусто було́…
  • А щоб тебе підняло і ге́пнуло (вертіло)…
  • А щоб тебе грім побив…
  • А щоб тебе злидні обсіли…
  • А щоб йому голова облізла…
  • А бодай тебе чорти вхопили…
  • А шоб тобі булька з носа вискочила…
  • А щоб тебе муха вбрикнула…
  • А шоб тебе колька сколола…
  • А щоб тобі курка на ногу наступила…
  • А щоб тобі рачки лазити…
  • А щоб ви згинули…
  • А бодай ти скис!
  • А щоб ти сказився!…
  • А щоб тобі черево лусло!
  • А щоб ти здох!
  • А бодай ти смоли в пеклі напився!
  • А бодай в тебе в роті пір’я поросло…
  • А щоб тобі рука відсохла!
  • А щоб тебе смерть у могилу забрала!
  • А щоб тобі світа білого не бачити…
  • А щоб тобі крові свого батька напитися…
  • А щоб ти до ранку не дочекав…
  • Аби тобі усе клином було!
  • А щоб тебе чорти в пеклі смажили…
  • А бодай тобі у горлі кістка стала!
  • А щоб тобі чорт кумом став…
     Ненормативна лексика, лайка виконує в мовленні людей до 30 різних функцій — від психологічної розрядки, вислову невдоволення, презирства до способу переконання співрозмовника. Дослідниця Маршал зауважує, що її алфавітна картотека англійських лайливих слів товстіша там, де слова починаються на проривні і шиплячі приголосні звуки.
 Для підлітків лайка послуговує своєрідним засобом самоствердження. 
Військові та керівники за допомогою лайки руйнують бар'єри та наближаються до підлеглих. 
Лайка також допомагає зв'язати в спілкуванні різні сегменти мовлення. 
Хоча на перший погляд лайка — це звільненя почуттів, багато людей помітило, що лихослів'я породжує лихослів'я. Погана мова підливає масло у вогонь емоцій.
Використання нецензурної лексики досить поширене серед молоді. За психоаналізом, лихослів'я є видом регресивного психологічного захисту, наприклад від посилення едіпового комплексу у передпідлітковому віці. Використання лайки для підлітків є також мотивованим з точки зору психічної розрядки і самостверджування.
Часте, безпідставне і безсоромне використання ненормативної лексики, на думку психологів, є видом психічної вади. Деякі люди, які хворіють на синдром Туретта, одним із характерних проявів захворювання мають мимовільне вигукування лайливих слів. Це спадкове, вроджене захворювання найпоширеніше серед людей чоловічої статі і, як правило, не лікується, але його прояви притлумлюються з віком. Іноді симптоми повністю зникають у зрілому віці
   В Старому Заповіті Бог чітко і недвозначно забороняв лихослів'я, одині з його видів - богохульство. 
  • «Не призивай Імення Господа, Бога твого, надаремно, бо не помилує Господь того, хто призиватиме Його Ймення надаремно».
  • «Уста праведного дають мудрість, а лукавий язик буде втятий».
У Новому Заповіті заохочувалось ранніх християн не дозволяти нечистому лихослів'ю забруднювати свою мову, а, натомість, говорити пристойно.
  • «Тепер же відкиньте і ви все оте: гнів, лютість, злобу, богозневагу, безсоромні слова з ваших уст».
  • «Усяке подратування, і гнів, і лютість, і крик, і лайка нехай буде взято від вас разом із усякою злобою»      
  • ДЖЕРЕЛО: Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
  
  Є типові українські лайливі слова та вирази.
Оскільки, це – так би мовити, народна творчість, то наведемо деякі з них:
Що казали класики:
” – Мати божа, царице небесна,- гукала баба в саме небо, - голубонько моя, святая великомученице, побий його, невiгласа, святим твоїм омофором! Як повисмикував вiн з сирої землi оту морковочку, повисмикуй йому, царице милосердна, i повикручуй йому ручечки й нiжечки, поламай йому, свята владичице, пальчики й суставчики. Царице небесна, заступнице моя милостива, заступись за мене, за мої молитви, щоб рiс вiн не вгору, а вниз, i щоб не почув вiн нi зозулi святої, нi божого грому. Миколаю-угоднику, скорий помочнику, святий Юрiю, святий Григорiю на бiлому конi, на бiлому сiдлi, покарайте його своєю десницею, щоб не їв вiн тiєї морковочки, та бодай його пранцi та болячки з’їли, та бодай його шашiль  поточила…
           Баба хрестилася в небо з такою пристрастю, аж торохтiла вся од хрестiв.” (“Зачарована Десна” О.Довженко)
.

“…спершу з мене вибивали дурування i примовляли, який я бузувiр, опришок, урвиголова, харциз, каламут i навiть химород. На таке противне слово я нiяк у душi не мiг погодитись.
…я мав i покаятись, i набратися розуму, якого усе чомусь не вистачало менi. Та я не дуже цим i журився, бо не раз чув, що такого добра бракувало не тiльки менi, але й дорослим. I в них теж чогось вискакували клепки, розсихались обручi, губились ключi вiд розуму, не варив баняк, у головi лiтали джмелi, замiсть мiзкiв росла капуста, не родило в черепку, не було лою пiд чуприною, розум якось втулявся аж у п’яти i на в’язах стирчала макiтра…”
(“Гуси-лебеді летять” М.Стельмах)
      
                    Лайка українською
Доволі злий вислів: "Аби твої діти все життя ноги в пляшці мили!"
Покидьок, мерзотник, виродок, вилупок, збочинець, нездара, незграба, бовдур. Від деяких слів можна утворювати прикметники: Недолугий мерзотний покидьок  тощо. 
Також : холєра ясна,
              щоб ти з бика впав,
                 вираз "а жеби тебе..."
                   песиголовці
                     а щоб тобі повилазило!...
                      а шоб тобі добра не було!
                        а пес би тобі губи облизав!
   На неслухняних дітей: От чортова кров з діточками! або: шелихвости.
Один із "найдобріших" висловів -  "А шоб тобі булька з носа вискочила!"
А хай ти гориш! Це вживалося з досади (коли, наприклад, людина перечіпалася)
А щоб (бодай) ви сказилися (ти сказився)
Тьху! Холєра! Холєра ясна!
Матері його ковінька!  Лиха мати! 
 Ну його к лихій годині! Та ну його к лихій годині! Источник:http://censor.net.ua/f31698
 Чортма! Катма!
 Хробака тобі в рота!
 Біс із ним! Грець із ним!Источник:http://censor.net.ua/f31698Источник:http://censor.net.ua/f31698
Біса в ребро,чортяку в печінку!Источник:http://censor.net.ua/f31698Источник:http://censor.net.ua/f31698
 Щоб тебе пранці з`їли! (пранці - давня назва сифілісу)
От би тому майстру,що зліпив оце одоробло, руки покрутило

Источник:http://censor.net.ua/f31698У Коцюбинського є такий шедевр: "Щоб тебе муха вбрикнула!"
.. 
 Середньовічні українці ображали один одного словами «пес», «корчмар» і «свавільник», а при нападах люті обзивалися «катом»